Крім простіших, вишуканих за силуе-том та пропорційними співвідношеннями виробів — глечиків, макітер, мисок, які формувались як єдиний об'єм під час обертання гончарного круга, народні майстри створювали різноманітні фігур-ні посудини — куманці, плесканки, бак-лаги, барильця, свічники, а також посу-дини, трактовані у вигляді тварин (так звані лембики), людей. Вони монтува-лися з кількох точених форм, їх виріз-няли тектонічна єдність основного об'єму і деталей, виразність силуетних ліній, їм притаманна узагальненість і підкреслена декоративність форм, дотеп-не пристосування до утилітарних потреб, яскрава образність. Уміння передати зображальний мотив за допомогою міні-мальних засобів яскраво виявляється в керамічній скульптурі малих форм, зок-рема в іграшці.

Народній кераміці властиве багатство прийомів декорування. Однією з най-давніших технік, характерною для бага-тьох гончарних осередків України, є димлення та лискування. Чорну чи сіру лисковану кераміку відрізняє ціліс-ність форми, вишукані силуетні лінії в ній поєднуються з тонким графічним рисунком геометричного орнаменту, по-значеного блиском на матовій поверхні. Використання технологічних прийомів, які дають змогу отримати незвичне за-барвлення, декоративні ефекти, доведене багаторічним досвідом до високої доско-налості.

Димлена кераміка на Львівщині користувалась значною популярністю. Такі вироби створювались в багатьох центрах, але особливо виділялись села Гавареччина, Шпиколоси, Лагодів, Гологори, Білий Камінь, Гаї-Смоленські. Широко відомі, зокрема, традиційні калачі та барильця Д. Муца із села Шпиколоси. У Гавареччині практично в кожному дворі випалювались вироби з глини. Сьогодні це село єдине на Львівщині, де ще працюють досвідчені майстри чорнолощеної кераміки.

Здавна відомим народним майстрам України способом декорування — част-кового обливання виробу поливою на Львівщині користувались гончарі з Потелича та Миколаєва. Поєднання охристої чи сірувато-коричневої поверхні черепка з блискучими потоками поливи, найчастіше світло-зеленого, темно-зеле-ного чи жовтого кольорів створювало своєрідний декоративний ефект. Вільний малюнок, не повторюваний на кожному виробі, підкреслював його рукотворну природу.

Оригінальності творам надавав і полі-хромний геометричний орнаментальний розпис, де в композиційному вирішенні поєднувались крапочки, рисочки, прямі та хвилясті лінії, півкола та спіралі тощо. Вони групувалися в певній ритмічній структурі, утворюючи згодом простий рослинний орнамент. Орнаментальний лад, відшліфований багатолітнім досві-дом, доповнювався невимушеною мане-рою розпису, в якій недопустимі геомет-ричний аскетизм і сухий розрахунок.

Живу енергію руху декору надавала лег-ка асиметрія, безконечні варіації часом одного і того ж мотиву. Майстерно ви-користовувався і такий поширений при-йом, як фляндрування.

Вишукана простота та довершеність композиції відрізняє розпис гончарних виробів, де поєднується рослинний орна-мент із зображеннями тварин. Вони по-значені яскраво вираженою декоратив-ністю, вмілою передачею характеру тварини чи рослини. Пластичні, живі контурні лінії окреслюють форму, а барвисті локальні плями наповнюють її, створюючи враження об'ємності. Дуже часто на боках посудин, всередині мисок чи на площині кахлів виконував-ся рисунок птаха. Безконечні варіації даного мотиву, жодного разу не повто-рені, свідчать про високу майстерність, творчу фантазію часто невідомих нам авторів.

Визначним центром, що здавна сла-вився розписами на керамічних виробах, був Сокаль. За технологією вироби сокальських гончарів близькі до гуцуль-ських: на білий фон наносився гравіро-ваний рисунок, по якому проводився розпис переважно трьома кольорами — коричневим, зеленим і жовтим. Готовий виріб вкривався прозорою поливою. Справжні шедеври народного мистецтва створені відомим майстром з міста Сокаль В. Шостопальцем. Крім тради-ційних, точених на гончарному .крузі виробів, він характерним розписом оздоблював незвичні антропоморфні по-судини. Емоційне звучання створених ним декоративних образів визначають домінуючі гротескні інтонації. Різні типи суспільства зображені автором — писа-рі, лихварі, чиновники. Присадкуваті, розширені донизу об'єми; маленькі підбочені чи складені ручки, що виконують роль вушок; горловини у вигляді голови; кришечки і корки, як головні убори влучно наголошують характерність зоб-ражуваних персонажів, а вільний, полі-хромний розпис відтворює деталі костю-ма, риси обличчя. Нарешті й сама пустотілість фігур викликає певні асоціації. Образна характеристика май-же завжди доповнюється дотепними написами. Майстру вдається домогтися органічної цільності пластичного та ко-льорового рішення, утилітарності форми і зображального начала. Поліфонічність виражальних засобів не веде до втрати відчуття керамічності виробів, підпоряд-ковується продуманому застосуванню природних властивостей матеріалу.

Однією з традиційних форм гончар-них виробів є зооморфний посуд, так зва-ні лембики. Вражає безмежна фантазія їх виконавців, уміння передати характерні риси тварини в конструкціях з простих геометричних об'ємів, точених на гон-чарному крузі, доповнених ліпленими деталями та розписом.

Поряд з найрізноманітнішим за фор-мами та призначенням посудом народні майстри створювали скульптурну плас-тику, керамічні іграшки. Одним з відо-мих осередків на Львівщині, де виготов-лялись керамічні іграшки, було село Стара Сіль. Симпатичні свищики та брязкальця виконувались у формі гли-няних порожнистих кульок, фігурок птахів, тварин та людей. Великою попу-лярністю користувалось зображення вершника на коні. Максимальна уза-гальненість форм, спрощеність та схема-тичність пластичного рішення не виклю-чали виразності рухів, передачі найбільш характерних рис, властивих прототипу зображуваного. Теракотові вироби де-корувались за допомогою розпису ангобами, утвореного паралельними чи концентричними смужками, іноді покри-вались кольоровою поливою.

Значним був вплив на львівську декоративну кераміку дуже популярної в західних регіонах України гуцульської народної кераміки, де в системі поліхром-ного декору, поряд з рослинним орна-ментом, малюнками тварин виконувались зображення людських фігур, а іноді й складні сюжетні сцени. Своєрідна образ-на мова примітиву допускала умовне трактування зображуваного, деформації та порушення реальних пропорцій, їй властиві