Сучасна львівська кераміка спирається на міцну основу, створювану століттями майстрами глини і вогню, яким були притаманні тонке розуміння природи матеріалу, його специфічних можливос-тей, віртуозне володіння технологічними прийомами формотворення та декору-вання.

2.2. Становлення школи. Фабрика І. Левинського

У кінці XIX — на початку XX ст. у Львові можна було придбати ужитко-ві керамічні вироби, архітектурно-деко-ративну та будівельну кераміку, що виготовлялась на численних підприєм-ствах Німеччини, Австро-Угорщини, Польщі. Але поряд з цим продукція місцевого виробництва успішно конкурувала з привозним товаром, експону-валась на багатьох спеціальних міжна-родних виставках. Виготовлялась кера-міка в цехах фабрики І. Левинського — одного з відомих львівських архітекторів, автора багатьох оригінальних споруд. І. Левинський із групою однодумців наполегливо працював над створенням так званого українського варіанта мо-дерну. При цьому як один із ефектив-них засобів індивідуалізації будівель, надання їм національного колориту широко застосовувалась декоративна ке-раміка. На фабриці поряд з найрізно-манітнішими будівельними матеріалами тиражувались облицювальні керамічні плитки для інтер'єру та екстер'єру, плитки для підлоги, декоративні вставки та панно, а також великорозмірні блюда, вази, свічники, побутовий посуд, здатні стати активним елементом організації архітектурного середовища.

У більшості виробів фабрики І. Ле-винського використовувались окремі форми, характерне кольорове рішення, орнаментальні мотиви та технологія гу-цульської кераміки. Декор, проте, під-лягав значній стилізації: художники фабрики намагались знайти ніби уза-гальнену форму українського орнаменту, абстраговану від конкретного матеріалу, використовували елементи вишивки, ткацтва, різьблення на дереві, гравіру-вання на металі, писанки тощо. В систе-мі декору переважав строгий розрахунок, конструктивна ясність та геометрична точність, вивірені ритми. Основу орна-менту становив перетин прямих або концентричних ліній, що творили гра-фічну сітку, кожен елемент якої запов-нювався певною барвою. Домінуючий світлий фон надавав виробам характер-ної легкості, а поєднання його з полі-хромним розписом — урочистих підне-сених інтонацій.

Такий підхід до створення керамічних виробів був еклектичним в основі і не відповідав самій природі мистецтва кераміки. Пошуки принципів декорування штучно пристосовувались до традицій-ної технології, а нерідко — й звичних побутових форм виробів. Разом з тим досвід виготовлення кераміки на фабри-ці І. Левинського мав і безумовно пози-тивне значення. Він активно сприяв популяризації мистецтва кераміки, збе-реженню національних традицій. Було досконало відпрацьовано ряд техноло-гічних процесів промислового вироб-ництва, налагоджено виготовлення продукції високої якості.

Декоративна кераміка фабрики стала окрасою багатьох будівель міста. Досвід її використання в спорудах стилю мо-дерн мав важливе значення для пошуку можливостей функціонування декоратив-ної кераміки в сучасному архітектур-но-просторовому середовищі.

Сьогоднішні досягнення львівської професійної декоративної кераміки — результат творчої роботи кількох поко-лінь вихованців місцевої художньої школи — випускників Львівського учи-лища прикладного мистецтва ім. І. Труша та Львівського державного інституту прикладного і декоративного мистецтва. Багато хто з відомих нині художників-керамістів після закінчення навчання на відділах художньої кераміки цих за-кладів успішно поєднував творчу роботу з педагогічною, щедро ділився своїм дос-відом з молоддю, виховував у неї праг-нення до збагачення художніх і техно-логічних можливостей мистецтва кера-міки.

Львівська експериментальна кераміко-скульптурна фабрика протягом чоти-рьох десятиліть залишається основною матеріально-технічною базою керамістів. Перші вироби, декоровані переважно поліхромним підполивним розписом ангобами, тиражувались у спеціалізова-ному керамічному цеху з 1949 р. З

1953 р. в цеху починають працювати перші випускники інституту. В 60-х роках на фабриці розробляється та освоюється принципово нова технологія виготовленняі керамічних виробів — з кам'яної маси та шамоту, що мало важ-ливе значення для наступного формування специфічних рис львівської деко-ративної кераміки. Художники-керамісти мають також можливість працювати в шамоті та технічному фарфорі на Львів-ському керамічному заводі республікан-ського виробничого об'єднання «Укрбуд-кераміка».[2;13-15;7,32]

Розділ ІІІ. Становлення та формування львівської керамічної школи

У 50-х роках асортимент продукції фабрики, де концентруються основні творчі сили, не відрізняється особливою різноманітністю. Це художні деталі для світильників, рамки для дзеркал, вази, попільнички, статуетки, теракотові бюс-ти тощо. У формотворенні, орнамен-тально-декоративному рішенні домінує еклектичний стиль, який у цей час най-яскравіше виявляється в архітектурі. У пластичному трактуванні великих вис-тавочних ваз, що користуються значною популярністю, поєднуються елементи архітектурного декору з радянською символікою. Форми їх нерідко повторюють відомі обриси грецького посуду. Так, наприклад, одна з ваз, що тиражувалась у цеху фабрики, вирішена у ви-гляді амфори. Основа композиції – чітке архітектонічне членування: чашоподібне тіло, посудини з завуженою горловиною та широко відведеними вінцями підне-сене на високій фігурній ніжці. Дві ручки стрімко піднімаються вгору й закінчуються волютами. Рельєфний де-кор побудовано на основі класичних елементів орнаменту. Пишні рослинні мотиви піднімаються з основи вази і утворюють на тулубі два картуші, де розташовані символи міста Львова — міська ратуша та скульптурне зобра-ження лева. При очевидному перенасиченні пластичного декору кольорове рішення монохромне. Таке еклектичне поєднання різнорідних елементів ком-позиції показове для декоративно-при-кладного мистецтва 50-х років.

Незважаючи на панування в кераміч-них виробах 50-х років декоративних форм класицизму, художники часто звертались до традицій української на-родної майоліки, до властивих їй техно-логічних прийомів — ритованого рисун-ка, малювання кольоровими глина-ми-ангобами, фляндрування, нерідко — до поліхромного рослинного орнаменту.

Орнаментальні мотиви, творчо інтер-претовані художником, звичайно оздоблювали вироби декоративно-ужитково-го призначення. Характерний при-клад— куманець, виконаний львівським керамістом 3. Березою (1957). Автор звертається до традицій гуцульської кераміки. Тонкий графічний рисунок виділяється на білому фоні. В рослин-ному орнаменті основні акценти утво-рюють великі квіти, згруповані в рит-мічний ряд по колу. Кольорова гама будується на