Вступ.

В культурному житті народів народна музика - відіграє надзвичайно важливу роль. Наша народна пісня є одним із найкращих, найбагатших проявів духовних прикмет нашого народу і в цій ділянці займає між усіма культурними народами світу одне з перших місць.

Справді, можна подивляти величезну відпорність духу українського народу, що живучи в таких важких політичних умовах, зумів розвинути своє народне музичне мистецтво, закріплюючи в ньому всі риси своєї самостійності.

Українська народна творчість є тою вихідною точкою, з якої починається історія культури українського народу, а отже, її історія української музики.

Колискою хорового співу був Київ, тільки з Києва поширився цей спів на інші землі Московщини та України. Як написав М.І.Глінка: "Музику створює народ, а ми композитори тільки її аранжуємо".

На протязі віків українські композитори, кожний зокрема, вкладали свою лепту в скарбницю української пісенно-хорової музичної культури.

Всьому світові відомі імена Д.Бортнянського, А.Веделя, М.Березовського, композиторів Наддніпрянщини - С.Гулака-Артемовського, К.Стеценка, Я.Степового, М.Леонтовича, композиторів Галичини - С.Воробкевича, В.Матюка, СЛюдкевича, Ф.Колесси, М.Колесси та багатьох інших композиторів.

Переломне значення для розвитку української національної музичної культури має поява Миколи Лисенка постать якого має для цієї культури епохальне значення.

Творчість Миколи Віталійовича Лисенка становить цілу епоху в історії української музичної культури. Подібно до того, як М.І.Глінка є основоположником класичної російської музики, так і Лисенко є родоначальником української музичної класики.

(Л.Архимович, М.Гордійчук "МЛисенко" стор.5).

Художник - демократ, виразник прогресивних для свого часу суспільних ідей, творчий метод якого базувався на передових художньо-естетичних принципах, він був гарячим поборником народності, реалізму, історичної правди в мистецтві.

На основі всебічної розробки стильових та ідейно-образних засад народної пісенності й кращих традицій світової класики М.В.Лисенко узагальнив особливості національної музичної мови і сформував найважливіші жанри української музики, завдяки чому вона вийшла на широкий шлях розвитку і зайняла почесне місце у світовій культурі.

Микола Віталійович Лисенко (1842-1912).

Творчість М.Лисенка займає центральне місце в історії української культури. Він - великий український композитор, блискучий піаніст, талановитий хоровий диригент і педагог, вчений — фольклорист, активний музично-громадський діяч.

На формування ідейно-художніх принципів М.Лисенка значний вплив мала творчість російських композиторів — класиків, і Основою стилю М.Лисенка стала українська народна творчість, яку він

ретельно вивчав усе своє життя. Його хорова спадщина різноманітна за жанрами і це кантати, оперні хори, оригінальні твори, обробки народних пісень.

М.Лисенко народився 10 (22) березня 1842 року в селі Гриньки Кременчуцького повіту Полтавської губернії в сім'ї поміщика Віталія Романовича Лисенка.

Систематично займатися музикою Лисенко почав з п'яти років і виявив неординарні музичні здібності.

У 1852 році хлопця відвезли до Києва і віддали до чоловічого пансіону (Вейля). Пізніше у харківській гімназії, у Харківському та Київському університетах - продовжив навчання.

У 1867-1869 роках - вчився в Лейпцігській консерваторії по класу фортепіано і теорії композиції.

Пройшовши за два роки повний курс фортепіанного відділу, виявив себе як обдарований піаніст і композитор. Серед творів під час навчання слід назвати: оркестрову увертюру на тему української народної пісні "Ой запив козак, запив" та І ч. симфонії, також І твір на слова Т.Шевченка "Заповіт".

У 1868році - у Лейпцигу вийшов І збірник українських народних пісень, упорядкованих та гармонізованих Лисенком.

Закінчивши консерваторію М.Лисенко повернувся до Києва, де розгорнув виконавську, композиторську та музично-громадську роботу.

Протягом 1874-1876 pp. - продовжує навчання у Петербурзькій консерватори по класу інструментовки (М.А.Римського-Корсакова).

80-90-ті роки - найбільш плідні. Він написав свої кращі твори: опери "Різдвяна ніч", "Утоплена", "Тарас Бульба", велику кількість різних композицій на тексти Шевченка, Франка, Лесі Українки, 3 дитячих опери: "Коза — дереза", "Пан Коцький", "Зима і весна" на сюжети народних казок.

Велику увагу М.Лисенко приділяв хоровому диригуванню. Зорганізувавши ще в студентські роки - хор студентів, він виступав з ним і подорожував по Україні.

У 1904 році - заснував музично - драматичну школу в Києві, яка стала однією з підвалин професійної вищої освіти на Україні.

У хорах, написаних напередодні та в період революції 1905-1907 років -"Вічний революціонер", "Ой що в полі за димове?", "Гей за наш рідний край" і монолозі "В грудях вогонь", відображено революційні прагнення народу.

М.Лисенко правдиво відображав життя простих людей, їх змагання за кращу долю.

Помер М.В.Лисенко 6(19) листопада 1912 року в Києві. Своєю творчістю -він підсумував великий історичний період розвитку української музичної культури, і на основі всебічного і глибокого вивчення життя народу, народної творчості, традицій світової, а особливо російської музичної класики.- Музична спадщина досить велика і різноманітна: написав 11 опер, музику до театральних вистав, ряд інструментальних композицій, понад 600 обробок українських народних пісень, романси та пісні на слова інших поетів та багато інших творів.

Творча спадщина Миколи Віталійовича Лисенка стала відкритою для всіх

v_> ж ф ф

людей лише тепер. Його кращі композиції посіли чільне місце в репертуарі співаків — солістів, самодіяльних і професійних хорових колективів, оперних театрів.

Український народ свято шанує пам'ять основоположника національної музики Миколи Віталійовича* Лисенка за його великий трудовий і громадський подвиг, за невгасиму любов до простих трудівників, за прекрасні мелодії, котрі ще довго звучатимуть у душах і серцях тих, хто цінує справді народне мистецтво.

Життєвість Лисенкової спадщини полягає передусім в її глибокій народності. В служінні народові митець вбачав своє покликання і тому постійно прагнув до щирості і правдивості в музиці.

Принцип народності в творчості композитора проявляється не лише в засобах музичної виразності, а й у виборі тем, сюжетів, в змісті