В багатогранній діяльності митця значне місце займала праця на ниві музичної фольклористики.

Народна музика, народна пісня були невід'ємними супутницями життєвого і творчого шляху композитора.

Процес становлення Лисенка, як композитора і фольклориста - єдиний. З ранніх фортепіанних імпровізацій на теми народних мелодій, з складання супроводів до народних пісень починається творча практика майбутнього митця. Лисенко не мислив розвитку національного професійного мистецтва без зв'язку з народом. Як відзначив Ф.Колесса: "Українська народна музика стала основою його оригінальної творчості". Композитор протягом всього життя веде невпинну роботу в галузі фольклору та тісно пов'язує її з своєю композиторською і виконавською практикою.

(Ф.Колесса, Народний напрям в творчості М.Лисенка - "Літературно-науковий вісник" 1913р. стор.256, кн. II).

М.Лисенко все своє свідоме життя був активним збирачем народних пісень. У збиранні народної творчості йому допомагали видатні діячі української культури - І.Франко, Л.Українка, О.Пчілка, М.Кропивницький, П.Ніщинський, П.Демуцький та інші.

В своєму творчому житті МЛисенко тісно пов'язував виконавську діяльність з фольклористичною. Особливо важливо щодо цього хорова практика митця.

Діяльність Лисенка викликала великий інтерес громадськості до збирацької, дослідницької та виконавської праці.

Хорова діяльність Лисенка почалась майже паралельно з його посиленим збиранням фольклору, з перших років навчання в Київському університеті він керує аматорським хоровим колективом студентів.

12 випусків "Збірка українських пісень" так звані "десятки" займають у фольклористичній спадщині М.Лисенка одне з чільних місць. Робота над ними здійснювалася приблизно 45 років - майже весь творчий період життя композитора.

На цих випусках можна прослідкувати еволюцію композитора, його творчий підхід до обробок та впорядкування народнопісенного матеріалу.

ч

Твір "Верховино - ти світку наш".

Твір "Верховино - ти світку наш" - увійшов до збірки "Сьомий десяток " під номером №10.

"Збірник народних пісень для хору" зібрав і для хору уложив МЛисенко (I-ХП).

Ця збірка була видана, як інші з 1886-1903 р. Існує варіант полегшеної обробки для дитячого хору.

Хто не знає цієї пісні, не захоплюється і її розлогою патетичною частиною, і приспівною, коломийково-танцювальною?

Скільки професійних і самодіяльних співочих колективів мали і мають цю пісню у своєму репертуарі!

Скільки разів вона звучала у концертах, запалювала серця людей пристрасним патріотичним словом, полум'яною музикою.

Текст пісні в його первісному вигляді (без динамічного приспіву) належить українському поетові - романтику Миколі Устияновичу (1811-1885). Він сучасник і соратник Маркіяна Шашкевича - поет, прозаїк, публіцист і видавець. В кращих своїх творах він продовжив традиції "Руської трійці", виступив виразником духовних прагнень галичан і буковинців, які усвідомлювали себе складовою частиною всього українського народу.

Жив М.Устиянович на Бойківщині та на Буковині, вдихаючи поетичний аромат верховинського краю, вбираючи в душу вічно живі його фольклорні інтонації. Найбільшу популярність принесли М.Устияновичу вірші "Верховинець ("Верховино, світку ти наш!") та "Піснь опришків"("Гей, браття опришки долийте горілки..."), що стали народними піснями, набули широкого розголосу по всій українській землі, особливо в її західному регіоні.

М.Устиянович палко любив карпатський край, його нев'янучу красу, мужніх і гордих верховинців. Не дивно, що йому до душі припала талановита п'єса польського драматурга Ю.Коженьовського (1797-1863), написана з любов'ю до гуцулів.

На основі тексту пісні "Czervony plaszcz" з І акту п'єси, М.Устиянович, зберігаючи ритміку оригіналу, окремі його ремінісценції, створив нову пісню "Верховинець". Між цими двома піснями була велика відстань. Переробка М.Устияновича, маючи за основу текст Ю.Коженьовського, є власне, оригінальним твором українського поета, глибшим і вагомішим за змістом ніж польське джерело.

Крім нових нюансів і штрихів, тут маємо й привнесений у пісню Устияновича мотив протистояння (з метою возвеличення рідного краю) Верховини - Поділля.

"Гей, що ми там Поділля край! і Нам полонина - Поділля..."

М.Устиянович із захопленням малює буйність вдачі гуцулів, їхню волелюбність, безстрашність.

Крім первісного літературного тексту, пісня існує в її народному, і доповненому варіанті, з приспівом, що поглиблює й урізноманітнює основну сюжетну лінію твору.

Тому в музичних виданнях слова пісні класифікуються, як народні.

Цей другий варіант пісні набув особливої популярності. Музику до нього написав М.Лисенко, який виявив глибоке зацікавлення до культури галичан і буковинців, - підтримував приятельські взаємини з Ф.Колессою, В.Гнатюком, записував з голосу І.Франка народні пісні.

Звернення видатного композитора до вірша М.Устияновича - "Верховино, ти світку наш!" - одне із свідчень глибоких братерських почуттів до тієї частини України, яка тривалий час перебувала під зверхністю Австро-Угорської монархії, але завжди відчувала себе історично і духовно спорідненою з Наддніпрянщиною.

Музику МЛисенко поклав на вже доповнений текст. Кому ці доповнення належать, не встановлено, найімовірніше, що він так побутував у народі. Текст, на який М.Лисенко створив музику, складається із п'яти чотирирядкових строф М. Устиянович (1, 2, 3, 7, 9) та п'яти дворядкових приспівів, які в побуті не прихилились.

Деякий текст коломийки: "Єсть у мене топір, топір" був заборонений цензурою (1913р.), і протягом тривалого часу викликали переслідування пісні з боку польсько-шляхетських властей, а пізніше, в період тимчасової окупації українських земель, - німецьких загарбників.

Існує чимало різних публікацій тексту і музики цього твору за межами України (Словаччина, Польща, Румунія, Канада).

Відбрунькувавшись від тексту польського письменника Ю.Коженьовського, переробка М.Устияновича увійшла в пісенну культуру нашого народу, прижилась у ній у декількох варіантах, що й сьогодні активно функціонують у творчій виконавській практиці багатьох українських і зарубіжних колективів. і Музика М.Лисенка окрилила текст пісні, дала її