2) Розмір - танцювальний, завжди (2/4) - "коломийки"

3) Ритміка - в характері і жанрі коломийка

Тут сполучені характерні риси, з "кружляючи ми" та "пунктирними" інтонаціями, на які припадає словесний акцент , який чергується з наголосом - то на слабку II, то на сильну І долю.

4) Стиль викладу - гомофонія, в якій кожна партія має свою мелодичну

характеристику.

Партії (сопрано) - мелодія складається з 4-х фраз, які нагадують "скоромовку" -ля, мі, мі, мі, мі, мі.

Це враження створюється інтонаціями квінтового стрибка з послідуючим повтором того ж самого звука, або вимови на одному звуці в об'єднанні з рівним танцювальним рухом ( ), чітко прогнозованих на відповідному місці. Всі ці фрази мають спорідненість і є варіантами одна - другої. Альтова партія - підтримує сопрано вокальною скоромовкою.

Тенор - імітує звучання троїстих музик. .->

If, OU,CCCCt/C-&'~

І куплет - струнних інструментів. II куплет - кларнета, або сопілки. Ш куплет - синтез І та II куплетів.

По мелодизму, ритміці - мелодії тенора різні, але об'єднує їх рівна пульсація

, в об'єднанні з рівним рухом , який стає найяскравішою характеристикою танцю, урізноманітнюючи фактуру коломийки.

II куплет - тенор.

і

; Басова партія - імітує контрабасове звучання, тому тут застосовується

вучання:

) на одному звуці: І к., частково II, III.

і) квінт П к.

Слід відмітити, що коломийки викладені в 2х ч. формі.

4 + 4 + 4 + 4.

Причому тонально вони повторюють музичний матеріал без змін.

Стиль викладу - гомофонно-поліфонічний.

Основою фактурного голосування став принцип, визначений Лисенком, кий то зливається з основним мотивом на якийсь час, І куплет партитура \ndante molto) гомофонна фактура. ' Унісонна мелодія (1-2)., щоб знов відокремитись.

Кожний такий голос у гуртовому співі може стати і самостійним онтрапунктом.

1 II куплет (заспів - поліфонія Andante партитура) - канон (між жіночими та оловічими імітує перегуки в горах. І

III куплет (Maestoso, гомофонія).

Коломийка (танцювальна) подана в гармонічному викладі, але деякі партії вносять своєрідну "двоплановість", де на основну тему сопрано накладається голоси, імітуючи "троїстих музик": струнні, ударні (бас -1 коломийка), танцювальні мотиви (тенор - II коломийка). В листі до Ф. Колесси Лисенко підкреслює специфіку народного голосування: А ми по підручниках гармонізуємо пісні, стежимо як би бракуючі інтервали иповнити яким-будь тоном, квінтою чи терцією. Народ же наш тим часом у своїх есвідомих контрапунктичних підголосках подобає квінту, унісон, октаву, кварту, > водиться (користується)давньою гармонією, суто народною. -ісля загальних теоретично-музичних характеристик слід відмітити, що фактурно-Ірмонічний засіб розвитку є поряд з іншими засобами ладово-тональними, елодичними, динамічними, основою формобудування, створення загальної )мпозиції побудови в процесі драматургічного розвитку.

Характерною рисою Лисенківського стилю став гомофонічний виклад, в

I

кому відбувається "поліфонізація" окремих партій, на що вказує їх велика ггонаційна різноманітність, що пов'язано з імітацією музичних інструментів.

Такий прийом зустрічається у О.Кошиця " На вулиці скрипка грає", [.Стеценка, часом у М.Леонтовича "Дударик" ( в окремих інтервалах квінти літація - дуда, кобза).

Нами були проаналізовані наступні засоби музичної виразності:

1. Структура-форма твору.

2. Темп.

3. Розмір.

4. Ладо-тональний план. І 5. Мелодика, особливості голосоведения. \ 6. Ритміка. І 7. Жанрові особливості.

8. Фактура.

Гармонія.

Гармонія в цьому творі є специфічною з врахуванням особливостей стилю /[.Лисенка. Голосоведения в партіях дуже щільно пов'язано з особливостями Іісенного та танцювального жанру, з особливостями стилю Лисенка, який Іикористовував "порожнє" звучання паралельних інтервалів - терцій, квінт, секст, Ікгав, що надавало творові звучання широти.

РК відзначалось раніше, такі сполучення зустрічаються в гармонічному викладі окремих акордів, утворюючи неповне звучання акордів к. 4т. мі-сі (Andante).

На окремих долях "коломийки" унісони (andante) переплітаються з такими неповними" акордами.

Ільки в каденціях, які завершують речення, зустрічаються акорди "повних )ункцій", причому вони припадають на слабку III долю, III такт, VII з розв'язкою

D7 t (без квінти, a-moll) Зт. (Andante)

(без квінти) Т S S V S D (квінтовий звук в акомпанементі a-moll).

Розв'язки дисонуючих акордів в тонічну функцію відбувається по канонам ^армонічного аналізу.

II куплет (Andante) - поліфонічна форма (канон), тому при гармонізації кордів зустрічаються "неповні" функції, наслоєння одночасно різних мотивів. Як Щзначалось в ладо-тональному плані, виклад І та II куплетів відрізняються.

І к II к. (відхилення) a-moll a-moll, C-dur, a-moll

T.4 т.8 при переході в (a-moll) У 8 т. застосовується гармонізація настипуними акордами.

Застосування унісону "мі" ( ) без ладової закраски є переходом до ональності (a-moll), в якій звучить коломийка.

III к. (maestoso) - найбільш характерний по гомофонному складу, і тому [айповніше розкриває гармонічне забарвлення. Тут звучання одноіменного мажору І реч. - (A-dur)) надає всьому твору піднесено радісний характер.

Гармонічний аналіз.

| III к. (maestoso)

TD (без терції Т) Т6 VII6 Т /D6........./

A-dur

H6-DD6D7D7 Т t6 D64 (гарм.) A-dur d-moll

t t9 VII6 t9 D7 III43 VI - tVII

C-dur a-moll t Як бачимо з наведеної схеми гарм.аналізу, гармонічне насичення фактури лдбувається поступово, по мірі наближення до кульмінації III куплета ("Гей, що ми гут...). Тому гармонічний розвиток, починаючи з унісонів акордової І куплету, ледь помітної інтерваліки, через поліфонічну форму канону II к. з прозорою Гармонізацією, набуває кульмінаційного, яскравого звучання, з повною гармонічно насиченою акордовою фактурою, великою динамікою (f) в III куплеті. І "Коломийки гармонізовані в єдиному жанрово-стилістичному плані (тонічні, домінантові функції), причому широко застосовується принцип остінатності, особливо в басовій партії, на фоні