Бісерні прикраси Карпат і Прикарпаття

Мої Карпати, мій казковий світе, що протягнувся вдовж Черемоша й Прута. Цей край народив багато талановитих людей: письменників, художників, вчених, а ще, він славиться народним мистецтвом - як ніякий інший.

Тут цінують духовні традиції, народні звичаї. Можна сказати, що жителі Карпат являються оберегом усієї нації. Дітей змалку привчають до народного мистецтва, яке передається з покоління в покоління. Всі кращі надбання національної культури, що були виплекані протягом століть передаються нащадкам. Адже традиційна етнокультурна інформація може зберігатися тільки передаючись від прабатьків до батьків, а відтак до дітей та онуків. Збереження традицій зовсім не означає нехтування сьогоденням. Тільки осмисливши минуле, пізнавши витоки своєї культури та історії, можна чіткіше зрозуміти сьогодення і уявити майбутнє.

Народившись в цьому мальовничому краї не можливо бути байдужим до краси природи і людей, які створюють неповторну красу своїми руками. Змалку мене чарували і вабили вироби народних майстрів, а саме гуцульська вишивка. Ще дуже малою, я навчилася вишивати. А трохи згодом, освоїла техніку вишивання - хрестом, низинкою, гладдю.

Одного разу мені до рук потрапила мамина силянка з бісеру, вона мене просто зачарувала. З того часу мені дуже захотілося навчитись робити такі чудові вироби. Дрібненькі пацьорки переливались кольоровими барвами і вабили немов чарівні. З кожним днем зростав інтерес до силянок, ґерданів і інших виробів з бісеру. Я не змогла заспокоїтись, поки моя мати не навчила мене плести силянку. Поступово, я вивчила майже всі види бісероплетіння, а також ткання бісером. Це захоплення витіснило вишивку на другий план.

Дитинство минало. Волею долі я покинула свій рідний край. Але в моїй душі завжди жили: рідні пісні, вишивка, прекрасний гуцульський край, і звичайно бісер - краплі весняного дощу, що увібрали барви веселки.

З 1990 р. мистецтво компонування бісерних прикрас відкрило в мені бачення всесвіту в більш яскравих кольорах. В мене виникло величезне бажання продовжити давні традиції Карпатського краю — виготовлення прикрас з бісеру - цінного надбання народної культури і мистецтва. Моїми дослідженнями хочу сприяти більш глибокому розумінню суті національної традиції усього етнічного регіону. Показати їх практичне використання та інтерпретації при створенні сучасних зразків прикрас. Знаю, що це мистецтво -живе у Карпатах здавна, воно стало невід'ємною часткою поетики і колориту краю.

Звідки ж потрапило це диво до Західної України, вірніше в Карпати? Де й проросло на ґрунті поетичної вдачі народу.

Заглянувши до історії дізнаємося, що Батьківщиною бісеру був Стародавній Єгипет, де з непрозорого скла виготовляли штучні перли понад 4000 років тому. З того часу жінки втратили спокій. Ці різнокольорові, блискучі перлинки (які по-арабському називалися "бусра" - "бусер") мали дуже ефектний вельми коштовний вигляд. Цією оздобою прикрашали одяг фараонів, а також виготовляли прикраси, якими прикрашали шию, руки, ноги. Звідси потрапивши до Візантії бісерні прикраси передались до Європи. Тут бісерне гаптування розквітло в XIII ст. А згодом бісер почала виготовляти Венеція, яка й донині зберегла почесний титул "столиці скла". В різних країнах ці прикраси носили по-різному, але скрізь їх вважали прикрасами найвищого ґатунку, і далеко не кожному таке дозволялося. В італійських, німецьких князівствах гаптування з бісеру розквітло в XV ст. А в XVI- XVIII ст. бісер почали виготовляти в Чехії, котра й досі відома, як країна виробництва бісеру. Найбільшого розвитку виробництво бісеру досягло в першій половині XIX ст. коли завдяки конкуренції Венеції та Чехії ринок наповнився бісером найрізноманітніших форм, кольорів, розмірів (0,5-5 мм) та прозорості.

Саме через Чехію бісерне мистецтво потрапило до Західної України і Карпат. Спочатку завозили бісер в дуже малій кількості, продавали його наперстками. Заїждже диво насамперед було лише привілеєм аристократії, та заможних людей. Бісером оздоблювали предмети релігійного культу, він вважався добірною прикрасою для церковних шат. А також оздоблювали речі для княжого двору. З бісеру плели різноманітні сітки, низали торочки й рясна до головних уборів, виготовляли ґудзики й сережки, ним вишивали. За цю роботу брались лише талановиті вишивальниці, підкреслюючи розкіш золотого шитва. Згодом, можна сказати; ювелірним рукоділлям, почали захоплюватися все більше і більше жінок. І на даний час не можливо встановити з якого моменту це мистецтво стало народним. Виготовлені з бісеру вироби мають притаманні лише їх орнамент, колорит, місцеві назви. Найпоширенішими були шийні та нагрудні жіночі прикраси з різнокольорового бісеру, у вигляді вузеньких смужок, плесканих ланцюжків та заокруглених ажурних комірців. Для виготовлення прикрас з бісеру використовували прозорий і темний, фарфоровий і скляний, дрібний круглий бісер. На основі найстаріших зразків першої половини XIX ст. (Музей народного мистецтва Гуцульщини і Покуття імені Й. Кобринського м. Коломия) можна припускати, що найдавнішим способом їх виготовлення було плетіння — нанизування — силяння бісеру на волосінь (волос із кінського хвоста) або міцну нитку, кінчик якої замочували у віск (звідси й походить - "силянка").

Прикраси з бісеру споконвіку й тепер мають призначення "оберегів". Яскраві бісерні мережива вважаються носіями магічних сил. Навіть зле око зупиниться насамперед на майстерно виготовленій речі. Тож не диво, що за цю роботу беруться тільки люди з чистими намірами й "легкою рукою", передаючи тепло своєї енергії на чутливе бісерне зерно, а через нього - на інших людей.

Майстерно, зі смаком виготовлені вироби незмінно викликають захоплення, вражають оригінальністю форм та кольорових сполучень. З бісеру плетуть і тчуть сумочки і