Хоча взірець кольорове сполучення у різних стрічкових силянок подібні, але за композиційним розташуванням орнаметальних мотивів і кольоровим сполученням вони виняткового різноманітні. Кожна прикраса самобутня, як маленький витвір мистецтва, в ній переважає натхнення творця над ремісництвом. Безперечно, матеріал завжди впливав на техніку виконання і рішення орнаментальних мотивів.

Другий спосіб виготовлення прикрас з бісеру – ткання, подібне до виготовлення полотна, простим переплетінням. Таким способом виготовляють ґердани. Вони відрізняються від силянок тим, що не мають ажуру. Фактура їхня щільна. Для ткання ґердана використовується невелика дерев’яна дошка – підставка. Розміром 40-50х8-10 см з двома дерев’яними порогами, заввишки 5см на кінцях. Відповідно до ширини ґердана на порогах, вздовж дошки намотується міцна нитка – основа, на одну більше, ніж буде пацьорок, на якій голкою тчуть візерунок. Силянки і ґердани об’єднують інколи спільною назвою “ґердани”, хоч вони відрізняються технікою виконання, характером декору. В деяких селах силянки і ґердани називають ґерданами, якщо вони нашиті на стрічку (“гарасівку”), яка зміцнює прикрасу.

Загалом гуцульським силянкам і ґерданам характерні композиції з дрібними елементами орнаменту, що зумовлюється також дрібним бісером. Кольорова гама силянок та ґерданів основана переважно на насичених дзвінких кольорах.

Гуцули віддають перевагу яскравим, насиченим барвам, мов перенесених з лісів, полонин, потоків та водограїв. Характерно те, що за наявності етнографічної стильової спільності в кожному селі, сформувались свої гармонії барв. Спостерігаються своєрідні місцеві художні особливості окремих сіл – улюблені кольори, мотиви, форми, техніки. В окремих бісерних прикрас використовують різні відтінки червоного кольору, який являється оберегом. Майже в кожному селі в малюнки додають сині та фіолетові відтінки. Часто використовується білий колір, як тло, або світлий акцент в орнаменті, щоб підкреслити свіжість колориту. Важливе значення має фон, який визначає характер узору, його кольорове звучання, він різний у різних силах.

Широкі, багаті силянки з рідким ажуром, де переважають темні кольори, фіолетово-сині, які нагадують красу карпатської ночі, характерні особливо для сіл Верховинського району.

Косівщина – тло старовинних ґерданів нанизували з білого бісеру, який підкреслював барвистість окремих елементів узору – ромбів, ружок, очок, хрестиків, тощо. Чіткістю композицій досить великих мотивів, розміщених на відповідному фоні, відзначаються бісерні прикраси сіл: Річка, Вербовець, Косівського району. Блакитні кольори трапляються в прикрасах с. Шешори, яке славиться своїми водоспадами – “гуками”, також подібна гама кольорів в селах Прокурава, Брустори. У Верхньому Березові ґердани і силянки темніші, чорнобривіші.

Дещо відмінний характер прикрас с. Космач. Вони відзначаються ювелірним виконанням, візерунки компонуються з малих ромбів, дрібненьких цяточок, які закривають все тло. В кольоровій гамі переважають відтінки жовтого, в які вплітаються білі акценти та зелені, червоні ясні, темні, блакитні – усі барви золотої осені.

Прикраси Снятинського району характеризуються поєднанням білого, жовтого, зеленого та блакитного кольорів.

Буковина – буяння зеленого рослинного орнаменту.

Краса істинних українських народних мистецьких виробів полягає в тім, що кожен вид речей має свій стиль узорів, що впливає як із самої техніки виробу, так із гармонії між формою поверхні предмета, матеріалом, з якого він зроблений, і оточенням, для котрого той предмет призначений.

Ольга Швед викладач Косівського інституту декоративно-прикладного мистецтва. Працює на кафедрі вишивки та моделювання одягу. Веде майстер–клас по виготовленню ґерданів та силянок з бісеру. Має за плечима 10 виставок з них одна у Франції (2001 р.) Любов до бісеру, ще в дитинстві привили бабуся і мама, які залюбки навчили її цього мистецтва. Воно і донині живе і розвивається в її душі.

Наталія Феркуняк майстерності виготовлення виробів з бісеру навчилася дома від матері та старшої сестри Ольги. На даний час створює свої, неповторні прикраси: ґердани та силянки. Вчить свою доню Марину цього чудового мистецтва, прививає любов дочці до гуцульських прикрас з бісеру. Має кілька виставок спільно із сестрою та мамою.

Ніна Василинчук народилася в с. П’ядики, Коломийського району. Захоплення бісером виникло ще в шкільні роки. На даний час удосконалює свою майстерність в виготовленні прикрас з бісеру.

Богдан Анна Семенівна народилася 2 вересня 1938 р. у м. Косові, Івано-Франківської обл.

Закінчила культосвітній технікум 1967 р. Працювала 5 років директором будинку для школярів і юнацтва у м. Коломиї і 10 р. викладала предмет “Естетичне виховання” у профтехучилищі м. Коломиї. Від 1973 і до виходу на пенсію працювала у м. Косові в освіті.

Вишивкою і ткацтвом займається з дитячого віку. Захоплення бісером давно передалось від мами та маминої сестри. Першу виставку бісерних виробів зробила дома в 1990 р. Публічна виставка відбулася у Коломийському музеї “Гуцульщини та Покуття” у 1991 р. Цього ж року вступила до “Спілки народних майстрів України”. З того часу працює творчо, навчає цього ремесла усіх бажаючих малих і дорослих. Консультує студентів Косівського інституту Декоративного і прикладного мистецтва, веде майстер-клас. Її виставки побували в усіх куточках України, а також за кордоном у Франції у товаристві “Валь-де-Крес-Україна”.

В м. Косові є постійно-діюча виставка-продаж робіт з бісеру у крамниці “Жіночий труд”. Робота якої була