Уклав збірник матеріалів до історії Станіславова і Станиславщини. (Нью-Йорк – Торонто – Мюнхен, 1975 р.)

Іван Ставничий приїжджав до Боднарова, був близьким, добрим приятелем агронома – інженера Миколи Дяченка.

В “Альманасі Станиславівської Землі” згадується: село Бондарів розташоване над річкою Луквою. В 1941 р. нараховувало 2000 чол., в т. ч. До 1720 українців.

Вперше згадується Боднарів у старих актах з 1442 року.

В селі був парохом о. Степан Яськевич (1918-1922 рр.), опісля о. Юліян Кочержук (1923-1944).

Національна свідомість села була велика: було багато прихильників ОУН. В селі існували товариства: “Просвіта”, “Рідна Школа”, “Союз Українок”, “Луг”, також дружина копаного м’яча. Була читальня, молочарня, кооперативи. Село дало чотирьох інтелігентів і двох учителів, одного кооператора і одного громадського працівника. З приходом німців був спершу самостійний, громадський уряд із виборним війтом, опісля став Бондарів осідком волосної управи з 7-ми громадами. Волосним старшиною став Дмитро Прідун зі Станиславова.

Дальше в “Альманасі” згадується:

В серпні 1915 р. почала в Боднарові організовуватися духова оркестра під керівництвом УСС-а Юліяна Рабія. В його споминах згадується, що 28 серпня 1915 р. був оголошений кошовий наказ, яким сотник Н. Гірняк приділив усіх зголошених музикантів до нової, окремої частини, яка творилася в Коші УСС, до духовної оркестри УСС. Сотник Н. Гірняк призначив тоді для потреб оркестри дім читальні “Просвіти”, який стояв при дорозі до Станіславова.

Михайло Гостроверха ось як описує свої відвідини Боднарова: “Якось ранньою весною, коли все небо було сповнене говором жайворонків, я прибув поїдзом до Боднарова, до читальні. Це була неділя зараз із полудня. Сходячи шляхом до села, думками я вернувся до вчасної весни 1915 р. У Боднарові стояв тоді Кіш УСС. Уся канцелярія Коша містилася в гарному мурованому “Народному Домі”. Тут при вході до цього будинку були вивішені блакитні з жовтими написами таблички: “Управа канцелярії Коша УСС”, “Евіденційна канцелярія”.

В дальшому описує М. Островерха ??? новобранців до УСС.

ІІ. Австрійський період

1772-1918 рр.

З 1772-1918 рр. Галичина перебувала під владою Австрії.

Австрія в 1782 році скасувала кріпацтво, залишивши тільки панщину, себто таку залежність, коли селянин мусив ще кілька днів у тижні працювати на панських полях. У ті часи перший раз повіяло в усій Європі духом свободи.

В 1848 році скасована панщина, а через п’ять літ після смерті М. Шашкевича утворилася у Львові перша українська культурно-політична організація “Руська Рада”, яка заявила себе українською організацією і одноголосно вирішили, що їхньою мовою буде чисто народна українська мова Шашкевича.

В 60-70 рр. у Львові була засновано проствітньо-культурне товариство “Просвіта”, яке зразу почало створювати свої філії в повітових містах та селах у вигляді читалень. Заснування читальні “Просвіти” в селі Боднарові датується 1897 роком. Про перші роки існування сільської “Просвіти” знаємо те, що першим її головою був господар Григорій Луцький (1857-1937). Завдячуючи активній культурно-освітній діяльності “Просвіти” та її першого голови 12 квітня 1904 р. в Боднарові повстало товариство “Сокіл”. З його членів вийшло чимало Січових Стрільців, які відзначилися у визвольних змаганнях 1917-1920 рр.

В 1915 р. в Галичині утворилася Головна Українська Рада, яка закликала українських юнаків стати в ряди Української Самостійної держави.

Добровольцями в УСС з села Боднарова пішли молоді юнаки: Іван Ніщинський, Василь Топольницький, Теодор Дрогомирецький та інші.

В 1912 р. заснована Кооператива Господарсько-Споживча Спілка “Згода” в селі Боднарові. Головою її став Іван Дяченко. В управі кооперативи були: Петро Дрогомирецький – книговодець, Дмитро Луцький – касир. Крамарі: Дмитро Топольницький, Іван Куцела, Микола Жураківський.

1912 року утворено Районому Молочарню. Директором був Осин Шумський. В 1928 р. засновано товариство “Сільський Господар”. В тому ж році заснована каса Ощадно-Кредитова Спілка “Самопоміч”. Головою був Михайло Ліщинський.

Товариство “Просвіта” гуртувала і пригортала до себе молодь і старше покоління. Просвітницьку діяльність цієї організації серед вселян можна ще оцінити і за кількістю учнів в Станіславівській гімназії. Оу списках гімназійних журналів знаходимо прізвища учнів з Боднарова:

Дяченка Миколи, Шумського Осипа, Дяченка Михайла, Луцького Олександра, Бродовича Лева та інших.

Окремої уваги заслуговує діяльність “Просвіти” села Боднарова 20-30 років нашого століття. В цей час в селі крім “Просвіти”, існувало багато інших культурно-освітних установ, зокрема “Рідна школа”, “Союз Українок”...

В 1903 р. Шкільна Крайова Рада в Галичині перейменувала 1-класну школі в Боднарові на 2-х класну ??? (Змішана). Директором школи був Йосиф Яцожинський.

Після перепису 1910 р. число населення в селі Боднарові становить 1885 чол. Велике значення для українського життя мало створення в 1885 році греко-католицької Станіславської єпархії.

З 1 січня 1919 року Станіславів був столицею Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР), проголошеної 13 листопада 1919 р.

В Західно-Українській Народній Республіці виходило 37 газет і журналів, в тому числі у Станіславові – 13.

Проводилась українізація шкіл, навчальних закладів і відкриття гімназій.

Жваве громадсько-політичне і культурно-освітнє життя в краю було перервано наступом польської та румунської армій. Під переважаючими силами польських військ генерала Галлєра уряд ЗУНР 15 травня 1919 року залишив Станіславів і з Українською Галицькою Армією (УГА) відступив за Збруч.

Ці чотири з половиною місяці стали важливою віхою в історії Станіславова.

В кінці травня 1919 р. Галичину заграбали поляки, яків встановили колоніальний режим. Галичина стала називалися Малопольщею.

ІІІ. Польський період

1921-1939 рр.

В 1921 році місто Станіславів стає адміністративним центром воєводства, до якого входять повіти.

Село Боднарів належить до Станіславівського повіту. Трудове населення зазнавало політичного і національного гніту. За найменшу провину українців звільняли з