З’явилася в Івано-Франківську демократична антикомуністична преса “Галичина” (з 13 травня 1990), “Новий час” (31 липня 1990), “Поліття” (5 листопада 1990), “За незалежність”, “Рідна земля”, “Поступ”, “Січ” та інші.

В 1990 р. 16 липня була прийнята Декларація про Незалежність України. З прийняттям АКТУ про НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ 24 серпня 1991 року та рішення Верховної Ради про заборону Комуністичної партії (30 серпня 1991) активізувались демократичні процеси в місті і області.

Порив народу до волі, до державної самостійності було підтверджено 1 грудня 1991 року, коли більше 90 відсотків громадян України сказали – “ТАК” незалежній Українській Державі. Того ж дня було обрано президента України, ним став Леонід Кравчук.

З проголошенням незалежності Україна стала до розбудови своєї державності: почала створювати власні збройні сили, готувати власні гроші тощо.

Шлях національного відродження незалежної Української Держави через духовний поступ нації сьогодні необхідний і злободенний як ніколи. І народ, котрий знає своє історичне минуле, може впевнено дивитись у майбутнє.

СПОГАДИ ПРО БОДНАРІВ

1935-1941 РР.

ВОЛОДИМИРА ТОПОЛЬНИЦЬКОГО

Просвітителі брати Дяченки.

В читальні “Просвіти” в Боднарові відбувалися віча, на які збиралися громадяни села, щоб почути новини з краю і світу. На вічах витупали агроном-інженер Микола Дяченко і його брат поет Михайло Дяченко.

Читати реферати з філософії, релігії, моралі політики, економіки, а зокрема про голодомори в Україні 1932-1933 рр., масові арешти української інтелігенції, розстріли... Кожне їхнє слово – немов зойк, стогін, крик душі...

Закривавлені жорна сталінського терору набирали шалених обертів. За тридцять років більшовицько-комуністичної диктатури в Україні розстріляно і заслано в концтабори тисячі тисяч українських поетів, священиків, письменників, режисерів, акторів, вчених, літературознавців... Точної цифри дослідники ще не знають.

У той же час терор на Україні набрав нечуваних розмірів. По одному тільки процесу Союз Визволення України не тільки тюрми, а всі льохи набито було українськими селянами та інтелігентами, обвинувачуваними в причетності чи то о СВУ, чи до інших українських організацій. В’язнями-українцями забито було совєтські тюрми, зокрема острів-в’язниця “Соловки” на Далекій Півночі.

Мені запам’ятались нечувані події голодомору в Україні 1932-1933 рр. присутні на віче в читальні до сліз були зворушені від розповідей агронома Миколи Дяченка про трагічні сторінки нашої історії, яку пережив український народ в паріод комуністичного тоталітаризму.

В 1933 р. почалась друга хвиля терору на тлі страшного голодомору в Україні.

Десятки документів характеризують методи хлібозаготівель взимку 1932-1933 рр.

Знущання над селянами, подвійні обшуки з щупами, конфіскація зерна, одержаного на трудодні та інше. Конфіскація будь-яких продуктів (картоплі, мяса, хліба тощо) заготовлених селянами до нового врожаю стало звичним явищем.

В Незалежній Україні вийшла в світ книжка “Колективізація і голод на Україні 1932-1933 рр.”

В цьому збірнику документів і матеріалів чітко висвітлюються процеси, що відбувалися в українському селі в ході здійснення насильницькими методами суцільно колективізації і призвели до страшного голодомору в Україні.

Поет Михайло Дяченко читав з газет “Новий час”, “Народна справа” та інші про події в Галичині й світі. На знак протесту проти голодомору в Україні в 1933 році Микола Лемик – член ОУН вчинив замах на радянського консула у Львові А. Майлова.

Через рік в 1934 р. Григорій Мацейко вчинив атентат на польського міністра внутрішніх справ Б. Перацького у Варшаві на знак протесту проти “пацифікації” на Волині і порушення законних прав українського народу.

В той час ОУН стає на революційний шлях боротьби. Почалась хвиля арештів. Степана Бандеру, судили як керівника ОУН. І цей процес він використав для того, щоб довести світові справедливість боротьби українського народу за своє визволення. Степана Бандеру засуджують до смертної кари, однак через амністію вирок замінюють на довічне ув’язнення. Судили багатьох членів Проваду ОУН на різні строки ув’язнення серед них Олександра Луцького з Боднарова, який відсидів у в’язниці в Калузькій Березі до вересня 1939 року.

“Свято могил”

По всій Україні розкидані могили наших Героїв і мов рідна мати тулить їх до себе наша свята українська земля просякнута їхньою кров’ю.

В дні Зелених свят, з вдячністю, подивом і пошаною лине думка кожного Українця до могил Героїв і борців за волю України.

В ці дні, коли тернистий шлях історії українського народу, від смерків далеких століть аж до сьогоднішніх днів, оживає незабутніми, дорогими тінями, всі прийшли поклонитися нашим Героям.

У день Свята Могил український народ маніфестує єдність із княжими дружинниками, козацтвом, гайдамаками, січовими стрільцями, героями Крут і Базару...

Герої залишили великий заповіт. Він досі не довершений. Життя дає щоденну нагоду і можливість класти нашу цеглинку під цю будову, коли їм це довелося закінчити. Пам’ятники героїв і їхні могили мусять дати силу йти їхнім шляхом.

Для вшанування пам’яті Січовим Стрільцям на їх могили зложити свій доземний уклін виїзди в Станіславів члени Товариства “Сокіл” з Боднарова. Разом з соколами їхали возами члени “Просвіти” і ми з татом.

Пам’ятаю, мені тоді здавалось, що це була колона возів, а насправді возів було 4-5.

На першому возі їхали члени ОУН Олександр Луцький і Михайло Дяченко. Поруч з ними на возі сидів ??? соколів Дмитро Куцела. В с. Майдані не доїжджаючи до залізничного моста був польський постерунок. Біля нього наш “транспорт” зупинили. Коло першого воза стояли два поліціянти з карабінами на плечах і вели гостру розмову з нашими провідниками. Ми всі були стривожені і не знали, що буде