Влітку 1834 року Яків Головацький, член “Руської трійці”, пізніше професор руської словесності у Львівському університеті, етнограф, письменник, проходив через село Боднарів. Він повертався від свого товариша по “Руській трійці” Івана Вагилевича з Ясеня на Покутті, збираючи та записуючи по селах вздовж цісарського гостинця Стрий – Станіслав етнографічний матеріал і пісні, які згодом увійшли до його фундаментальної праці в чотирьох тамах “Народные песни Галицкой и Угорской Руси”, виданих 1878 р. в Москві.

Пам’ятного 30 травня 1848 року посланці Боднарова разом із сотнями селян з навколишніх і далеких сіл прибули на заснування “Руської Ради” в Станіславові, першої політичної організації на теренах нашого краю. Площа в центрі міста і прилеглі до неї вулиці вирували, потопаючи в церковних хоругвах та національних знаменах із золотим левом на синьому фоні. Особливо усіх присутніх зворушила палка промова священика Григорія Шашкевича з Угри нова – Долішного (брата Маркіяна Шашкевича), пізніше одного з перших послів до австрійського парламенту, який зокрема сказав: “... і Лев руський на тоті кривди потрясає з нагодованем золоту гриву свою!”. Це була перша зоря національного пробудження галицьких українців, яка невдовзі почала згасати на горизонті всеслов’янського відродження. Боо наступала доба реакції 1850-1860 рр. – доба “... доба, – як скаже пізніше Івано Франко, - великого упадку руської справи в Галиччині, доба відчуження інтелігенції від народу, зародження москвофільства...”

Вперше Іван Франко побував в Станіславові в 1880 році, коли йог вели гостинцем через Боднарів “під експортом поліції на місце уродження”. У наступні роки встановились тісні зв’язки І. Франка з молоддю Прикарпаття.

1883 р. вдруге через Боднарів до Станіславов їхав Іван Франко, де познайомився з вчителькою Йозефом Дзвонковською, якій присвятив кілька поетичних творів і повість “Не спитавши броду”.

В грудні 1884 року І. Франко виступає у Станіславові на зборах товариства українських жінок, заснованого письменницею Н. Кобринською. І, ще не один раз проїжджав Каменяр через село Боднарів.

В 70-х роках минулого століття Боднарів стає відоме у Східній Галичині у зв’язку з прокладанням в 1870 р. через його територію залізниці архікнязя Альбрехта та побудовою на ній вузлової станції “Боднарів” з телеграфним зв’язком (з повідомлень тодішніх газет).

1870 року до Станіславської повітової ради від сільських курій вибрано війта з села Боднарова Іоана Дрогомирецького.

Чисельність збільшувалась і в 1880 році виросла до 1196 чоловік.

В 1852 р. була побудована дерев’яна греко-католицька церква Введення Пресвятої Діви Марії. Мальована 1874 р., відновлена 1910 р. Побудована мурована капличка. Під час другої світової війни в 1944 р. храм згорів.

Парохами села були отці: Іоан Клученко, Лонгін Раковський, Володимир Антонович, Степан Яськевич, Юліян Кочержук.

ЛІТЕРАТУРА

Каталог річок України, стор. 44, таб. 7., 1960р.

Словник географічний Королівства Польського та інших країв Слов’янських – Варшава, 1880 р.

Тематизм греко-католицької Єпархії Станіславської – 1935 р.

Газета “Новий час”, 10 жовтня 1991 р.

Газета “Нова зоря”, ч. 21, 1993 р.

В. Полек. Тематизм. Публікації.

П. Арсенич. Станіславів – столиця ЗУНР, 1993 р.

Івано-Франківський Обласний Державний Архів. Фонд 378. Оп. 1 спр. 19, 34 арк. 2, 16, 37, 56; спр. 27 арк. 7, 14, 16, 18, 20, 37

“Альманах Станіславської Землі”. Збірник матеріалів до історії Станіславова і Станіславівщини. Нью-Йорк-Торонто-Мюнхен, 1975. Редакційна Колегія: Іван Стайничий, Осип Левицький, о. Володимир Клодницький, Осип Гайський, Михайло Дем’янчук, Микола Климишин.

“Енциклопедія Українознавства”, словникова частина 3, 1959 р.

А. Лотоцький. Історія України. 1991 р., ст. 244.

П. Дрогомирецький. На перехресті історії.

Газета “Галичина” № 158 (718), 5.10.1993 р.

Газета “Західний кур’єр” № 66 (253), 20.08.1992 р.

Вісник Історико-Просвітницького Товариства “Меморіал” № 22, 5.03.1996 р.

Р. Іванченка, “Україна від Кия до Кравчука”, 1992 р.

І-ФОДА, спр. 9 книга 1-7 стр. 124

В. Топольницький. Новий Божий храм. Газета

Газета “Новий час” № 42 (64), 7.10.1991 р.

Газета “Нова зоря”, ч. 17 (43), липень 1994 р.