Велике значення для символіки масок мають і кольори прикрас. і тут переважає червоний — символ плодючості природи, що оновлюється, сонця й вогню, чорний — позначає землю и її богиню-матір, білий — символ води й світла. Кожний учасник в грі сам виготовляє свою маску. Звідси й походить вражаюча творча уява. Кожний екземпляр з цих обрядних предметів представляє унікальний витвір народного мистецтва.

ПОХОДЖЕННЯ НАРОДУ

Болгари – слов'янський за мовою і культурою народ з дуже складним етногенезом, що охоплює автохтонне фракійське населення Балканського півострова (цікаво, що вождь знаменитого повстання рабів у Стародавньому Римі Спартак був фракійцем), місцевих слов'ян, що з'явилися на Балканах під час великого переселення народів, та тюркські племена, що прийшли на береги Дунаю на чолі з ханом Аспарухом та залишили народові свій етнонім – болгари.

МОВА

Болгарська мова відноситься до групи південнослов'янських. Болгарське мовлення поділяється на два основних діалекти: східний і західний.

Староболгарська мова — класична мова слов'янських народів. Святі солунські брати Кирил та Мефодій створили слов'янську абетку у 855 році, яка називається Глаголицею. Вона освячена папою Римським. Письмовою слов'янською мовою середньовіччя є болгарська (що називається старослов'янською, староцерковнослов'янською або староболгарською).

ЕТНОКУЛЬТУРА

Одяг

Болгарський жіночий костюм складається з темного вовняного сарафану (сукман) з глибоким вирізом, білої тунікоподібної сорочки, кольорового пояса, яскравого фартуха. Взуття з сиром'ятної шкіри, візерункові вовняні панчохи. Однобарвну шовкову хустину жінки зав'язують на тім'ячку, і зліва під неї закладають квітку.

Чоловічий костюм у західних регіонах Болгарії – це білий суконний костюм, на сході – жовто-коричневий. Відрізняються також крій брюк та багато інших елементів.

Одяг дітей не дуже відрізняється від вбрання дорослих, але прикрашений петельками, стрічками і бантами.  

Храмова архітектрура

Традиційні християнські будівлі дуже різноманітні. Церква святої Софії, патронеси столиці Болгарії, іменем якої назване це місто – Софія. Строга і витончена церква, збудована з червоної цегли.  

Житло

На рівнинах будинки головним чином одноповерхові, прямокутні, з галереєю під навісом даху. У горах болгарські будинки мають три або два поверхи. Характерні навісні виступи (еркери) надають будівлі враження легкості.  

КУХНЯ

“Мусака”

Продукти для 6-ти порцій:

2 кг картоплі, 800 г свинячого фаршу, 3-4 моркви, 2 середніх цибулини, 2-3 болгарських перцю, сіль, чорний перець, олія.

Для заливки: 500 г кефіру, 3-4 яйця, сіль.

Приготування.

Нарізати кубиками картоплю, цибулю та моркву і перемішати. Добавити фарш (розбавлений у невеликій кількості теплої води). Все перемішати, добавити сіль, чорний перець та олію. Покласти на деко, долити воду, щоб покривала суміш. Пекти у духовці до готовності. Потім окремо розбити яйця та кефір, посолити та залити суміш рівномірно. Коли утвориться червона кірка, блюдо готове.  

НАРОДНЕ МИСТЕЦТВО

До 1 березня болгари дарують близьким людям мартениці – витончені ручні вироби з червоних і білих ниток у вигляді китичок, кульок, фігурок. Кольори мають символічне значення: червоний – здоров'я, білий – довголіття.

Також популярні такі різновиди народного мистецтва як різьблення по дереву, виготовлення кованих візерунчастих граток, парапетів, люстр, вишивка, виготовлення посуду з міді, гончарство, ткацтво.

НАРОДНИЙ КАЛЕНДАР

Життя болгарського народу визначилось ритмом пір року. Довгі жаркі літні дні мінялись короткими довгими зимовими днями. Наступала пора сіяти, потім приходила пора збирати урожай. Багато давніх обрядів збереглись у танцях та піснях і досі. Болгари святкують Різдво Христове — Коледа, Новий Рік — “Сурваки”, день Святого Трифона, Святого Лазаря, Святого Георгія, Великдень, Кукеровдень.

У різдвяні дні у селах здійснювалось багато цікавих обрядів. У кожному домі пекли обрядові хліби. Під час замішування тіста борошно освячували хрестом, добавляли вино та промовляли побажання здоров'я і родючості. У середині цього хліба робили отвір, перекритий хрестом з тіста. На нього ставили хлібець із заглибленням для куті. Подаючи святковий хліб до столу, у малому хлібці запалювали свічку. Особливий круглий калач готувала хазяйка для корови-годувальниці.

Один з найцікавіших різдвяних звичаїв пов'язаний з обрядовим поліном – бадняком. Хазяїн дому за декілька днів до свята вирубав його з дубу або груші, тому що ці дерева мають багато плодів. У народі вірили, що спалення бадняка пророкує урожай: чим сильніше він горить, тим родючішім буде рік.

За традицією на різдвяну трапезу, що проходила на софрі, збиралась вся сім'я. До столу зазвичай подавали 9 або 12 пісних страв: кутю, узвар, варену квасолю, фарширований перець, голубці, гарбузник, кукурудзу, горіхи, часник. Після того, як старший член сім'ї обкурював їжу ладаном, він тричі клявся різдвяному хлібу, потім брав його, піднімав високо над головою та розламував на шматки. Першу половину роздавали по шматку всім членам родини. Один шматок обов'язково клали під ікони, інший біля домашнього вогнища для померлих родичів, третій залишали домашнім тваринам для “здоров'я”. Іншу половину різдвяного хліба клали на поличку під самою стелею, щоб хліби виросли високими.

У різдвяний вечір всі ждуть приходу колядників. Нарядні парубки, шапки яких прикрашені квітами та повітряною кукурудзою, заходити у кожний дім. Співали самому старшому у сім'ї, хазяїну, приспівки для кожного, бажаючи здоров'я, щастя, родючості та багатства. Колядки вчили раніше, до дня Святого Миколая (6 грудня), у будинку колядника-башия. Хазяї дарували гостям щедрі подарунки, а дівчата приносили їм коровай.

Частину зібраних коштів колядники жертвували на громадські потреби, наприклад, на будівництво або благоустрій школи. Решту ділили порівну.

Колядування закінчувалось тільки