Виготовлювала мартениці старша в домі жінка. Діти носили їх на шиї або на шиї на правій руці, а дівчата та молоді жінки – ще й вплітали в косу. Зазвичай люди носили мартениці з 1 по 9 березня або до тих пір, поки не прилетять ластівки та лелеки.

На Бабу Марту по селу ходили хлопчики-підлітки з вишукано зробленими паперовими або дерев'яними птахами (лястовици, марти), закріпленими до жердини. Вони обходили вулиці в селі, заходили у кожний двір та співали обрядові пісні. Їх пригощали цукерками та пряниками.

Великдень — Пасха

За тиждень до приходу свята, у Вербну неділю, люди освячували у церкві гілочки верби. Ними прикрашали будинки, господарчі будівлі. Перед Пасхою господині обов'язково приводили в порядок будинок та подвір'я.

Під час Великого посту починались лазарські обряди. Напередодні Вербної неділі, у суботу, по селу ходили нарядні, з квітами у волоссі, лазарки. Вони несли плетені корзинки з вишитою серветкою на дні. Дівчата йшли від дому до дому та співали. І в кожному будинку хазяї клали в кошики дівчат монетки та яйця.

Раніше дівчата від 13 до 18 років збирались у будинку якої-небудь літньої жінки та розучували пісні та хороводи. Напередодні Вербної неділі вони пекли хліб. Кожна дівчина брала по шматочку та ставила на ньому свою мітку. Рано вранці лазарки виходили до річки та на дерев'яних дощечках пускали хліб за водою. У наступному році всі збирались у тої дівчини, чий хліб плив попереду. Вважалось, що вона впродовж року обов'язково вийде заміж. У суботу вранці нарядні, з вінками на головах, лазарки обходили всі будинки в селі та співали підходящу для кожного члена родини пісню. Обряд базарування завершався у Вербну неділю.

Після Вербної неділі наступав Страсний тиждень. У четвер перед сходом сонця починали фарбувати яйця. Частіше всього на них зображували рослини або орнамент з геометричних фігур. Першим покрашеним та ще не висохлим червоним пасхальним яйцем жінки ставили хрести та лобах та щоках дітей, щоб були здорові та “красні”, тобто красиві. А діти в чистий четвер пускали крашанки по річці. У четвер та п'ятницю хазяйки пекли здобний хліб – кулич, який обов'язково прикрашали хрестом.

Після церковної служби повсюди чулись слова: “Христос воскрес!” — “Воістину воскрес!”. Із церкви в дім приносили запалену свічку. Родина збиралась за столом, щоб відвідати пасхальні частування. Досі самий улюблений пасхальний звичай для дітей та дорослих - битися крашеними яйцями. Той, чиє пасхальне яйце залишається цілим, радів, що буде здоровий.

Пасху святкували три дні. Три дні у селі водили хороводи, у яких співали особливі “пасхальні пісні”.  

Георгіїв день

6 травня болгари святкують велике весіннє свято - день Святого Георгія, оспіваного як “милий”, “зелений”. Християнська легенда донесла до нас історію про воїна Георгія, який вбив змія (дракона) та захистив рідну землю. Святий цей вважався в народі покровителем війська, а також пастухом та овечих отар. Тому в його день кожна сім'я намагалась принести в жертву біле ягня, що народилося першим в цьому році. На голову ягняті надівали вінок, на правий ріжок ставили запалену свічку. Йому давали поїсти зеленої трави, солі та поїли водою, щоб були в домі ситість, родючість, здоров'я. Після цього це ягня окурювали ладаном, читали молитву. Його кров виливали у річку, “щоб достаток тік, як вода”, або в мурашник, щоб розмножувались ягнята, як мурахи. Шкуру ягняти дарували церкві.

В Георгіїв день звершували обряди, які мали на цілий рік забезпечити процвітання у хазяйстві. За народним повір'ям, роса, що випала в цей день, обіцяла благополуччя та щастя. До сходу сонця дівчата та молоді жінки йшли в поле за травами та квітками, катались по росі та вмивались нею для краси та здоров'ю. Зібраними в полі квітами жінки прикрашали вікна та двері своїх будинків. Прикрашали зеленими квітучими гілками відра та глечиками для молока. Потім замішували обрядові хліби, найбільший з яких призначався святому Георгію. До обіду кожна сім'я з печеним баранцем та короваями йшла до церкви. Після служби, під час якої вся принесена їжа освячувалась, люди влаштовували загальну святкову трапезу.  

ТРАДИЦІЙНА МУЗИКА І СПІВ

Для пісенної культури болгарського народу характерні давні обрядові, трудові, чабанські пісні, ритуальні співи зі складною мелодикою, нерегулярною ритмікою. Особливо поширені такі пісенні жанри: гайдуцькі (епос болгарського народу), ліричні, міфологічні.

Музичні інструменти, що відтворюють ритми болгарської музики: гайда (волинка), годулка, кеменче тамбур, кавал (довгаста відкрита флейта з дерева, інструмент чабанів).  

ТАНЦЮВАЛЬНА КУЛЬТУРА

Танцювальна культура болгар представлена такими танцями: хоро, ручениця. Хоро –танець, учасники якого тримаються один за одного, як правило, утворюючи коло. Цим танцем закінчуються свята.  

Прислів'я та приказки

Поки мова жива, народ не загине.

Борись зі злом та клич на допомогу добро.

Якщо ти не молоток, щоб бити, будь ковадлею, щоб терпіти.

Мати та дитя своє і у вогонь увійде.

Книжка дна не має.

В розумній голові — сто рук.

Доброму слову ціни не має.

Добре слово залізні ворота відкриває.

Краще знати, ніж мати.

Дивись не на мої снопи, а на мій піт.

Хто обкопував лози, той буде їсти виноград.

Голодний ведмідь