Іван Вазов (1850 — 1921 рр.) — письменник. Патріарх болгарської літератури, на чиїх високопатріотичних творах зростали й виховувались багато поколінь болгарського народу.  

ГАБРОВО Й ГАБРОВЦІ

Кажуть, що ще в XIV ст. в мальовничій долині ріки Янтра зупинився Рачо Ковача (в перекладі Ковач означає “коваль”), який побудував кузню під столітнім деревом “габер”. Услід за ним стали заселяться й інші люди. Незабаром селище зросло и його стали називати Габрово — за назвою дерева “габер”, яке росло в центрі.

Кажуть, що коли турист в Габрово спитав у старого скільки жителів живе в місті, він відповів: “Це не просто жителі, синку. Це габровці”. На відміну від інших, габровці складають анекдоти про себе. Габровців вважають скупими, а на справді вони дуже розважливі. Один приклад: відомий габровець- торговець дід Минё, який багато років харчувався лише квасолею, щоб економити, подарував 40000 лева для будівництва школи в місті.

Коли над габровцем пожартували, що про них більше всього сказано анекдотів, він відповів: “Тільки про великих людей розповідають анекдоти”. Гордість габровців: їх символ — кішка з відрізаним хвостом.

***

Габровець сходить з потягу й питає таксиста: —

Скільки коштує проїзд до центру? —

Близько одного лева. Прошу! Сідайте! —

Ні, дякую! Я тільки питаю, щоб знати скільки я зекономлю, — відповів габровець.

***

Габровець входить в магазин й говорить продавцю: —

Дайте мені 5 яєць, які знесла чорна курка.

Жінка дивується: —

Якщо ви їх впізнаєте, то оберіть самі.

Габровець вибрав найбільші яйця, заплатив й вийшов.

***

Габровець приходить на завод шукати роботу, де йому говорять: — Можеш починати з завтрашнього дня простим робочим.

Габровець тут же цікавиться: —

А яку ж зарплатню виплачують?

Йому відповідають: —

Спочатку будеш отримувати по 100 левів, а через рік її збільшать до 150.

Габровець: — В такому випадку я прийду через рік.  

ТРАГЕДІЯ НАРОДУ

Найбільший удар болгари перенесли під час ІІ світової війни, коли частину бессарабських болгар виселили до Сибіру і Середньої Азії.

1944 року, в час сталінського очищення Криму від етнічно “чужих” елементів, разом з кримськими татарами, греками, німцями і вірменами депортації було піддано й місцевих болгар (близько 14000-15000), це неофіційно пояснювали тим, що Болгарія брала участь у Другій світовій війні (до 1944р.) на боці Німеччини., у 1946 – 47 роках близько половини болгар Північного Причорномор'я загинули з голоду.

ВОЛЯ ДО СВОБОДИ

ХТО ЗА БАТЬКІВЩИНУ ПОЛЯЖЕ, ТОЙ НЕ ВМИРАЄ...

Ці рядки видатний болгарський поет, борець за визволення свого народу від турецького ярма Христо Ботев присвятив народному герою-повстанцю Хаджі Димитру, долю якого йому судилося повторити. Христо Ботев народився 6 січня 1849 р. в містечку Калофері. У 14 років за бажанням батька їде до Одеси, де його зараховують вільним слухачем ІІІ класу другої Одеської гімназії. Наприкінці 1865р. Ботева виключили з V класу гімназії. У березні 1867р. Ботев повернувся на батьківщину. Як згадував його сучасник С. Гендов, "зовсім іншим" приїхав він у Калофер, казав, "що повинно наступити визволення, досить уже тиранії, досить туркам панувати". Промова, яку виголосив Христо Ботев на святі на честь засновників слов'янської писемності Кирила і Мефодія (24 травня 1867р.), багатьом показала, яким він став.

В Румунії, яка в той час була центром болгарської революційної еміграції, Христо Ботев зближується з революційно настроєною болгарською молоддю, співробітничає в газетах "Свобода" і "Независимост", виступає з памфлетами, фейлетонами, статтями. У 1873 р. видає газету "Будилник", а з грудня 1874 - газету "Знаме". Ботев очолює болгарський революційний рух, включившись у роботу по підготовці збройного повстання. Він організував загін із 200 чоловік і відправився на батьківщину, щоб допомогти співвітчизникам. Загонові довелося пробиратися на Балкани, в глибину країни, бо у багатьох місцях повстання зазнало поразки. У нерівному бою з поневолювачами болгарського народу 2 червня 1876 року обірвалося життя 28-річного вождя революційного руху Христо Ботева. Мрія X.Ботева здійснилася. Його Батьківщина стала вільною і незалежною.  

ДІАСПОРА

Болгари живуть у прикордонних з Болгарією областях Румунії, Югославії, Греції, Туреччини, а також в Угорщині, Україні, Словаччині, США, Австралії.  

РЕСПУБЛІКА БОЛГАРІЯ

Державна мова – Болгарська.

Столиця. Місто Софія, розташоване біля підніжжя гір Вітоша та Люлин. Це одне з найстаріших міст Європи. Воно засноване ще в давні часи фракійським племенем серди, яке дало назву місту – Сердика. Пізніше, у VII ст., місто заселили слов'яни, які назвали його Средець. Сьогоднішню назву Софія місто отримало у кінці XIV ст. від однойменної церкви, що збереглася до сьогодні. Софія стала столицею Болгарії в 1878 р.

Державний устрій – Парламентська республіка

Населення – Близько 8 млн.

Віросповідання – східно-православне християнство

Історія держави

Назва країни — Болгарія — походить від болгар, войовничих кочівників з Центральної Азії, що змішалися зі слов'янськими племенами придунайських рівнин в VII – VIII століттях.

681 — хан Аспарух створює Болгарську державу

803-814 - хан Крум створює закони, завойовує Сердику (Софію), доходить до Цареграда

852-889 - правління князя Бориса 1, хрестить усіх болгар (865) і приймає учнів Кирила і Мефодія

893-927 - править цар Симеон 1, "Золоте століття " Болгарської культури

1331-1371 - править цар Іван-Олександр - розквіт Болгарської культури і поділяє Болгарію на Тирновську і Видинську

1393 - турки завойовують Тирново

1396 - турки завойовують Видин, Болгарія потрапляє під їхню владу

1762 – відродженець-монах Паїсій Хилендарський пише "Історію Слов'яноболгарську" - початок Болгарського відродження

1868-1873 - Апостол болгарської волі Васил Левскі створює внутрішню революційну організацію Болгарії (за указом турецького султана повішений 19 лютого 1873 у Софії)

1876 - Квітневе