Луїзіана. Лише невелика частина колишньої французької колонії Луїзіана, яка займала на початку ХІX століття більшу частину американського південного заходу і яку було придбано Сполученими Штатами, увійшла до складу сучасного штату Луїзіана. Це сталося через те, що саме в дельті Міссісіпі було найбільше французьких переселенців. З часом там на основі французької мови сформувався особливий луїзіанський діалект, який, серед іншого, спричинив до того, що луїзіанці не були остаточно асимільовані. Хоча в наш час «французькою» вважається лише південна частина Луїзіани і франко-луїзіанців у США навіть не визнають національною меншиною, прогнозується процес росту національної самосвідомості луїзіанців. Англійська частина луїзіанців навряд чи буде активно противитися цьому процесові, оскільки у всьому Новому Світі колоністи, бажаючи вкорінитися на колонізованій землі, шукають тут свої корені й приймають її особливості. А коренем для всіх луїзіанців є перші французькі переселенці, які оселилися в дельті Міссісіпі. Особливого поштовху відновленню етнічної ідентифікації франко-луїзіанців, очевидно, надасть потужна й успішна сепарація франко-канадців у Квебеку. Отже, прогнозується сепарація Луїзіани, що має передусім етнічну основу. Ймовірно, що економічно це державне утворення буде цілком залежним від сусідніх Техасу та південних штатів, проте етнічна та культурна відмінність Луїзіани дасть їй змогу обґрунтовано претендувати на самостійність.

Каліфорнія. Штат, в якому вже тепер відчувається боротьба місцевої політичної та економічної еліти проти Вашинґтона. Більше того, штат претендує на роль нового політичного та культурного центру США, альтернативного до півночі Атлантичного узбережжя. Хоча основною метою боротьби регіональної еліти наразі є розширення повноважень, це лише початковий крок до справжньої сепарації штату. Основне завдання місцевої еліти — зменшити федеральний податковий тягар на штат. У Каліфорнії живе значна частина американських мільйонерів, які власне й контролюють владу штату. Тому висуваються пропозиції щодо надання Каліфорнії більшого самоуправління, бо ж «навіщо каліфорнійцям спонсорувати безглузду політику Вашинґтона та годувати решту Сполучених Штатів». Таким чином, імовірність самостійності Каліфорнії (разом з Невадою, котра як політично, так і економічно тісно пов’язана з нею й залежна від неї) є досить великою.

Орегон. Колишній Орегон у ХІX столітті включав усе узбережжя Тихого океану на північ від Каліфорнії та простягався углиб континенту аж до Скелястих гір. Цю територію Сполучені Штати купили у Великої Британії. Спочатку американці заселяли Орегон дуже повільно. Віддаленість від центру та відсутність значних потрясінь (золотих лихоманок, великих війн з індіанцями) вплинули на ментальність орегонців. У наш час це швидше канадці, ніж американці. Це різко відмежовує їх від справжніх американців Центрального Заходу та етнічної суміші Каліфорнії. Малоймовірно, що Орегон буде активно проявляти сепараційні прагнення, проте відцентрові процеси в інших американських регіонах підштовхнуть його до самостійності. Отже, прогнозується виокремлення Орегону в державне утворення, оскільки приєднання його до Каліфорнії чи Сполучених Штатів Заходу малоймовірне, а об’єднання з канадським Ванкувером не в інтересах місцевої еліти, якій довелося б конкурувати з елітою Британської Колумбії (канадської провінції, на основі якої прогнозується виникнення державного утворення Ванкувер), до чого вона явно не готова.

Мічиґан (Озерні Штати Америки). Населення цих земель формувалося переважно другою хвилею європейської колонізації. На відміну від колонізації Атлантичного узбережжя, де переважали вихідці з Британських островів, у Приозер’ї з’явилися й вихідці з інших європейських регіонів, зокрема Східної Європи. І тепер Озерні Штати зберегли ці етнічні особливості. Крім того, на цій території значно менший вплив негритянського етнічного елементу. Можна говорити, що в етнічному плані Озерні Штати — це об’єднана британізована Європа. Але основним фактором, який пришвидшує сепарацію цих штатів, є боротьба місцевої фінансової, економічної та політичної еліти з федеральною. Конкуренція між Приозер’ям і Приатлантикою існувала віддавна і в різних сферах, починаючи від конкуренції мафіозних кланів Чикаго та Нью-Йорка й закінчуючи конкуренцією величезних корпорацій. Гострих форм набуває й політична конкуренція. Озерні Штати зі своєю розвинутою економікою, модерною інфраструктурою, активним і освіченим населенням можуть значно легше, ніж решта території США, пережити кризові процеси. Тому під час їх загострення сепарація Приозер’я, імовірно, набуде таких розмахів, що ця територія стане самостійним державним утворенням. Саме Озерні Штати, очевидно, є тією частиною США, з відокремленням якої супердержава остаточно перестане існувати.

Конфедерація Південних Штатів. Таке політичне утворення в середині XІX століття вже існувало на території сучасних Сполучених Штатів. Власне, виокремлення Півдня в державу й спричинило громадянську війну, наслідком якої було насильне повернення південних штатів до США. Навіть одна ця обставина дає підстави розглядати можливість нової сепарації Півдня за будь-яких сприятливих умов. У наш час Південь відрізняється від Півночі ще більше, ніж у період громадянської війни. Великий відсоток негритянського населення (в деяких районах воно кількісно навіть переважає білих), яке тепер активно бореться не тільки за рівноправність, але й за владу, дедалі більше впливає на політичну ситуацію на Півдні. Вікова неприязнь до північних янкі не тільки не зникла, а й набула нових сучасних обрисів. До того ж тепер Південь