у містах, а потім – землеробських колоній, які будувалися на основі традиційної громади – кигили та усталених принципів громадського самоуправління – кагалу. У великих містах існували відокремлені єврейські квартали – гетто. У ХІХ столітті в Україні сформувалося територія компактних єврейських поселень Російської імперії.
У перші роки радянської влади в Україні діяли сотні єврейських шкіл, синагог, єшив, ремісничих училищ, видавалися єврейські газети, книги, журнали. Тільки в Одесі були два єврейські інститути. Діяли єврейські колгоспи, кабінети єврейської культури. У 1920-х роках в Україні мешкало близько 2 млн євреїв, напередодні Другої світової війни – до 3 млн. Значна частина українських євреїв загинула в часи нацистської окупації (Голокост). Повоєння відзначалося радянською політикою державного антисемітизму.
УКРАЇНО-ЄВРЕЙСЬКЕ СПІВЖИТТЯ
Історичні долі українців та євреїв склалися так, що ці два народи жили, протягом щонайменше тисячі років, поряд на одній землі. Внаслідок цього історія та культура українського єврейства стала інтегральною частиною історії та культури України.
Царська, а потім радянська влада при всякій нагоді намагалася створити, а відтак загострити конфлікт між двома народами. Утім коли російська цариця Катерина І на початку ХVIII століття заборонила євреям проживати в Україні, то гетьман Данило Апостол від «імені війська запорізького обох берегів Дніпра» вступився за них. Відомий колективний лист групи інтелігентів – протест проти антисемітських виступів журналу “Иллюстрация” та додаток – лист-протест проти антисемітизму, підписаний М.Костомаровим (автор листа), П.Кулішем, М.Номисом, Марком Вовчком, Т.Шевченком (“Русский вестник”, ХІ.1858).
1917 року лідерам Центральної Ради вдавалося переборювати антисемітські настрої представників революційно настроєних малоосвічених мас і проводити лінію на співробітництво з усіма народами, що живуть у спільному домі – Україні. Центральна Рада проголосила – вперше в історії! – єврейську національно-культурну автономію, а до складу уряду України входили міністри-євреї – С.Гольдельман, А.Марголіс, Пінхус Красний, Черіковер. Ці факти, як і публічні виступи С.Петлюри дореволюційної доби та періоду його головування в Директорії, спрямовані проти антисемітизму, в тому числі виступи в армії УНР, добре відомі. Більшість єврейських політичних партій підтримали українську державність у 1918 році.
В Україні склався особливий діалект мови ідиш. Є всесвітньо відома культура євреїв України. У світі є тільки дві країни, де президентами та прем'єр-міністрами були уродженці української землі: Україна та Ізраїль. Гімни двох країн в світі написали уродженці української землі: України та Ізраїлю. Обидва - ще до створення держав.
Микола Рябчук : “Мета українців – творення власної незалежної держави. Мета євреїв – виживання впродовж тисячоліть у нелегких умовах діаспори. У принципі між цими цілями нема кардинальної суперечності. Усе залежить від того, наскільки українці зуміють переконати євреїв у демократизмі своєї майбутньої держави, її щонайвищій відкритості до всіх меншостей, зокрема і єврейської, а з іншого боку – наскільки євреї захочуть виявити свою люяльність до “безперспективної” впродовж багатьох десятиліть України, її “малопрестижної” мови й культури, переконавши тим самим українців, що вони, євреї, аж ніяк не є “п'ятою колоною” Кремля, ще одним, додатковим знаряддям русифікаторської політики Москви на Україні”.
ПАМ'ЯТКИ
Святе для хасидів місце – поховання засновника хасидизму цадика Баал Шем Тов на старовинному єврейському кладовищі містечка Меджибіж. Цадик Баал Шем Тов, що жив у XVIII ст.., є автором книги “Танія”, з якої бере початок хасидизм. До місця поховання цадика щорічно в час свята Шавуот (свята дарування Творцем Тори єврейському народу на горі Синай) з'їжджаються хасиди з усього світу, щоб помолитися.
Синагоги у Києві, Жовкві, Харкові, Кіровограді та багатьох інших містах. Старовинні єврейські кладовища Поділля, Галичини, Криму.
УКРАЇНСЬКЕ ЄВРЕЙСТВО
Термін «українські євреї» зустрічається в історичній літературі порівняно рідко. Його понятійний обсяг перекривають (здебільшого, частково) терміни «польські євреї», «російські євреї», «австрійські євреї», «литовські (тобто з литовського королівства) євреї». Інші терміни вирізняють його субетноси – «галицькі євреї», «євреї Покуття», «євреї Поділля», «євреї Волині», «евреи Юга России», «евреи западных районов России». Причина останнього – пов'язаність з різними історичними долями окремих українських земель долі єврейського населення цих земель, зокрема.
Євреї живуть в Україні значно більше, ніж 1500 років, зокрема на землях Причорномор'я, можливо з VIII ст. до н. е., і при тому «...живуть у найближчому зв'язку з українським народом. Це, навіть, не сусіди, як здебільшого інші народи, а одна із складових частин людності на самій же такій українській землі» [С.Єфремов. Єврейська справа в Україні. – К., «Вік», 1909].
Поряд жили українці – народ, у якого відібрали державу і землю, але він при цьому лишився на цій землі, був основою, ґрунтом її суспільства, і євреї – народ, у якого відібрали і державу і землю, перетворений у довічного вигнанця, який міг розраховувати на існування на цій землі, лише коли б був корисний її народові – хоч і пригнобленому, але водночас і її політичному і економічному господареві, а проте допомагав пригнічувати пригнобленого.
Переселення євреїв на землі, що перебували у приватному володінні, особливо активно відбувалося у 16 – на початку 17 ст. на українських землях, де магнатам надавалися великі латифундії. Потребуючи для освоєння нових земель адміністраторів, магнати охоче призначали євреїв управляючими чи здавали їм маєтки в оренду. Євреї-комерсанти вели тут майже всю внутрішню торгівлю, здійснювали оптові закупівлі сільськогосподарської продукції та її експорт. У руках євреїв зосереджувалися різноманітні промисли: виноторгівля, виробництво селітри і поташу, рибальство, полювання. Вони орендували корчми, молочні господарства, млини. Чисельність єврейського населення України значно зросла: якщо наприкінці 16 ст. в Україні було 80 єврейських громад,