У системі Академії наук УРСР до початку війни діяла ще Кафедра Єврейської культури, керівником якої був Йосип Ліберберг. Наприкінці 1929 р. Кафедра була перетворена на Інститут єврейської пролетарської культури [ІЄПКу], що проіснував до 1936 року. Цьому Тут, зокрема, функціонувало шість відділів (історичний, філологічний, етнографічний, літературний, соціально-економічний та педагогічний) і декілька допоміжних установ, як-от: Центральний Архів Єврейської Преси, що одержував близько 400 видань з юдаїки з усього світу (передусім з європейських країн, США, Латинської Америки); Єврейська Наукова Бібліотека з фондом понад 60 тис. томів; Музей Єврейської Сучасності. На стан 1934 р. в Інституті працювало понад 100 співробітників, а директором був Нахум Штіф, видатний єврейський філолог, засновник і перший директор ІВО ["їдише віссеншафтліхе організаціє"] - міжнародного центру вивчення їдишистської культури, який до Другої світової війни (1925-1939) знаходився у Вільно, а після війни продовжив роботу в Нью-Йорку, де існує донині.

З розгортанням сталінського терору ІЄПКу на початку 1936 p. був закритий (частину співробітників заарештували за звинуваченням у троцькізмі). Проте наприкінці того таки 1936 p. Інститут був у скороченому вигляді відновлений під назвою Кабінету єврейської мови, літератури та фольклору при АН УРСР; керівником став відомий єврейський філолог, член-кореспондент АН УРСР Елі Співак. Проблематика Кабінету була звужена до вивчення проблем єврейської граматики, літературної мови, лексикології та перекладів.

Крім згаданих академічних інституцій, у міжвоєнний період у Радянській Україні юдаїкою займалися Музей ім. Менделе Мойхер-Сфорима в Одесі, Єврейська академічна бібліотека в Одесі, єврейський відділ Київського обласного історичного архіву, Центральна єврейська бібліотека ім. М. Вінчевського у Києві, відділ єврейської літератури у Всенародній бібліотеці України при ВУАН (проіснував з 1929 по 1940 р„ нараховуючи понад 250 тис. назв).

На західноукраїнських землях упродовж 1918-1939 pp. єврейські студії зосереджувалися переважно у Львові, який був центром єврейської освіти, літератури, культури на івриті, їдиш, польській мові (одних єврейських періодичних видань тут виходило упродовж 1930-х років 45). З-поміж львівських інституцій, які займалися вивченням їдишкайт, слід відзначити Єврейський народний університет ім. А. Ейнштейна, товариства "Тарбут" і "Культур-ліга", Єврейський педагогічний інститут, Львівську єврейську бібліотеку, Музей єврейської історії і етнографії Максиміліана Гольдштейна, заснований 1934 року. Львів'янином був і один з найвідоміших фахівців з історії ашкеназійського (східноєвропейського) єврейства періоду Середньовіччя та Раннього Модерну Меїр Балабан (загинув 1942 р. у Варшавському гетто).

Під час війни всі дослідження юдаїки були перервані, за винятком евакуйованого до Уфи Кабінету єврейської культури на чолі з Елі Співаком. З Києва вдалося евакуювати майже весь науковий архів Кабінету, тоді як аналогічні фонди єврейських наукових установ Мінська і Вільна були знищені нацистами. Після закінчення війни повернутий до Києва Кабінет залишався фактично єдиною єврейською науковою установою не лише в Україні, але й в СРСР. Тоталітарний режим не був зацікавлений у розвитку єврейської культури. Нацисти майже повністю винищили культурні цінності єврейської громади Польщі, розграбували унікальні матеріали ІВО - Єврейського наукового інституту у Вільні; в Бабиному Яру загинув Ілля Ґалант, з Ризького гетто не повернувся Шимон Дубнов. Меїр Балабан та Ігнацій Шиппер були замордовані у гетто Варшави. За наказом Президії АН УРСР від 26.1.1949 Кабінет єврейської мови, літератури та фольклору був ліквідований. Фонди й бібліотека Кабінету були знищені (збереглася тільки частина бібліотеки), майже всі співробітники репресовані, а директор Кабінету Елі Співак загинув під час допитів у 1950 р.

Протягом понад 40 років (1949-1991) Україна (як, втім, і решта республік Радянської імперії) була вилучена з інформаційно-наукового простору в царині юдаїки.

Після здобуття Україною незалежності вперше за півстоліття з'явилася реальна можливість відродити традиції єврейських студій в Україні. Можна констатувати, що на цьому шляху за сім років (1991-1998)євже певні досягнення, а головне - юдаїка стала окремою галуззю української науки: формуються концепція і напрями досліджень, виникли наукові центри по вивченню єврейської проблематики, утверджується вітчизняна школа фахівців. Зусиллями українських та ізраїльських вчених в науковий обіг введене саме поняття "українські євреї". Однією з визначальних тем єврейських студій у сучасній Україні стали українсько-єврейські взаємини.

Сьогодні в Україні сформувалося декілька наукових центрів юдаїки. Найзначнішими серед них можна вважати Відділ єврейської історії та культури Інституту політичних і етно-національних досліджень НАН України під керівництвом Олександра Заремби (відновлений у 1992 р. в якості спадкоємця Кабінету єврейської мови, літератури та фольклору Елі Співака). Значний внесок у розвиток єврейських студій в Україні робить Інститут юдаїки (директор Леонід Фінберг), створений у 1996 р. на базі Асоціації юдаїки. Третім значним центром єврейських студій в Україні є Запорізький державний університет, який уже протягом семи років видає науковий щорічник "Єврейське населення Півдня України: історія та сучасність". Почали формуватися наукові центри з україноюдаїки у Львові, Дніпропетровську, Харкові. З середини 1990-х єврейські наукові центри України стали тісно співпрацювати з Єврейським історичним інститутом [Zydowski Instytut Historyczny] Польщі, заснованим у 1947 році.

ІСТОРІЯ ГОЛОКОСТУ – В УНІВЕРСИТЕТАХ УКРАЇНИ

Український центр вивчення історії Голокосту розпочав загальноукраїнський студентський науковий проект.