Реферат - Феномен України з точки зору процесу словотворення
19

але безуспішно... Довелось визнати, що історія укрів реально існує лише в гіпотезах їхніх прихильників. До того ж муляли запитання: "в який спосіб від назви "укра" утворилась не "Укрія", а "Україна"? Ні, не фантомні укри дали нам цю назву! Але хтось її дав... Так от, назву Україна дали нашій землі наші предки, нашою мовою... Природно, що не в розумінні окраїни... Цього слова та ще й з таким значенням тоді не існувало. Воно уведено до української мови у XX столітті для її зближення з російською. Але в ті часи широко вживалось слово, яке живе й досі, цс дієслово "украяти" ("вкраяти"). Слово означало "виділити", "відірвати", "відокреми ти". І досі в українській мові існує вираз "вкраяти хліба" (тобто виділити, відокремити частину хліба). І досі існують слова "кравець", "краяти" сукню, "викроїти" годинку тощо... Але зовсім не в розумінні околиці, а в значенні виділення, відокремлення. Так само, як хліб, матерію або час, можна "украяти" землю. Так само, як вкраяний хліб зветься окрайкою, украяна (тобто відокремлена від решти, виділена з-поміж інших) земля, буде зватись Україною (Вкраїною). Ми й сьогодні вживаємо слово "країна", утворене від слова краяти, як загальну назву виокремлених з загалу земель. За своєю рідною землею зберігся термін - Україна (Вкраїна), з пізнішим переносом наголосу на "ї" - Україна. Однак у Шевченка часто зустрічаємо й первісний варіант наголосу: "Я так її люблю, мою Україну убогу...". Отже назва нашої землі, нашої держави і нашої тисячолітньої традиції - "Україна" - означає буквально - "земля, виділена для нас із загалу, відокремлена від решти", коротше - "наша власна земля". Термін "Україна" дуже давній, ймовірно, давніший, ніж термін "Русь", хоча в офіційному київському літописі його вперше згадано лише у XII сі. Причиною замовчування є те, що літописець був на княжій службі, а князі з певних причин популяризували термін Русь. Колись П.Куліш писав: "по-письменськи Мала Росія, а по' народному Україна". У словарі української мови Бориса Грінченка наведено таку цитату з давньої історії України: "Настав інший порядок на Вкраїні, як почали князьки-русь її оберігати, з неї собі данину брати і своєю, руською землею її називати". Реставруючи світогляд наших далеких предків маємо припустити, що в давнину слово Україна найімовірніше несло в собі такий зміст: земля, виділена нам Богом..." А тепер про столицю України - Київ. Що означають ці слова? А вони (тобто слово "столиця" і слово "Київ") означають одне й те ж, а саме - "місце, де перебуває правитель країни". В наш час атрибутом влади правителя-монарха є трон. У часи Рюриковичів трон звався "стіл" (пізніше "престол"). Отже місце, де перебував князь-монарх звалось "столиця", тобто місце із "столом" (пізніше "престольний град"). Слово "стіл" і його найвищий ступінь - "престол" - утворені від дієслова "стеелити", отже виникли ще у ті давні часи, коли правитель (вождь, князь) вирізнявся з-поміж інших громадян тим, що на зборах громади сидів (чи стояв) на спеціальній підстилці (очевидно, із шкур, килимів чи обробленого дерева). Але ще давніше, ніж "стіл", ознакою верховного правителя на Україні був жезл з триконечним навершям, який звався "Кий". Зображення володарського кия ми можемо бачити на монетах скитських царів Боспору, київських князів, на їх печатках і на давніх іконах. Коли сколоти в союзі зі своїми братами галлами і слов'янами перенесли свою столицю з Надчорномор'я на береги Дніпра, вони назвали її Київ, тобто "місто верховної влади країни і її символу Кия". За цим символом, як свідчить легенда, самого сколотського князя звали Кий. Союзного з ним звсрхника галлів-кельтів звали Щек (інша вимова - Чех), а зверхника слов'ян-хорватів - Хорив. Варто відзначити, що українське слово "кияни", утворене не від назви міста, а від назви державного символу. Відповідне йому російське слово "киевляне", навпаки: походить від слова "Київ", оскільки російський народ формувався на півночі, серед угро-фінських племен і до околотів та їхнього символу влади - кия ніякого стосунку не мав, а зі словом Київ ознайомився вже після того, як воно втратило назву клсйнода і лишилось виключно назвою нашого головного міста. Драматична історія сучасної назви українського національного символу - Тризуб (Тризубець). Ця назва зовсім нова. Вона вигадана і введена до вжитку російським істориком Карамзіним на початку минулого століття. Однак символ старший від Карамзіна принаймні на кілька десятків тисяч років. Він не міг ні бути безіменним, ні зватися грубо конкретним словом "тризубець", оскільки цим словом в українській мові називали звичайнісінькі вила (1) (Грінченко БД., Словарь української мови, К., 1909, т. IV, с.283.). Знак і справді має прадавню народну назву і цією назвою є слово "Трійця", яка в українській мові означає "Бог у трьох лицях"(2) - Там же, с.284.) . Чому, описуючи загадковий київський знак, Карамзін вжив не слово "трійця", а вигадав нове, здогадатись не важко. Просто він не знав ні української мови, ні українського життя, у якому старовинне слово "трійця" виражало символ триєдності(3)Українські слова Троїцький" і "триєдиний" і досі мають однаковий зміст і перекладаються на російську мову одним словом - "троичный". Див. Російсько-український словник, Київ, 1970, т. З, с.481.). Не знав цей історик і довгого ряду варіацій знаків Святої Трійці, що символізували її в духовному житті українського народу, варіацій, подібних на зуби, дуже мало... Він знав

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8