Реферат - Феномен України з точки зору процесу словотворення
19

володінь, майна і людей до певної громади, до певного роду-племені. Однак на відміну від інших варіантів знаку знамено мало додаткову функцію - збирати до гурту, "стягати" до вожака членів громади під час походу чи битви. Звідси й друга назва знамена - "стяг". Функцію стягу виконував і бунчук. Слово "прапор" відображає іншу важливу функцію знамена - бути попереду громади, вести її людей за собою. Утворене слово прапор від слова "перо", передаючи такі характеристики пера, як рух, політ. Доречно зауважити, що перо у наших предків симво лізувало вищі, небесні сили. Слово "перо" якнайтісніше пов'язане з числівником "перший"; префіксом, що означає найвищу якість - "пре" (прекрасний, премудрий, прегарний); ім'ям головного бога київських полян Перуна тощо. Дехто помилково відносить до групи синонімів "знамено", "стяг" і "прапор" також слово "хоругва" ("хорогва"). Така класифікація пов'язана з помилковою думкою, ніби слово "хоругва" походить від монгольського слова "орунга", яке означає знак, прапор. Насправді слово "хоругва" значно давніше за монгольські впливи на українську мову і походить від імені давньоукраїнського бога Хорса (Хора, Гора). Якщо знамена, стяги й прапори були як козацькими, так і світськими знаками правителів і воєначальників наших предків, то хоругви були знаками лише козацьких та релігійних провідників-священнослужителів. Релігійне походження хоругв і до сьогодні накладає на них свої особливості - як правило, хоругви є церковними знаменами; як правило, на них зображаються образи богів; як правило, вони мають троїсте завершення, що символізує ту ж триєдину силу космотворсння, що й Тризуб - Святу Трійцю. Не без впливу імені сонячного бога Кола утворилась назва священної для всіх українців рослини - калини. Калина неодмінний учасник святкових обрядів, ритуальних і побутових народних пісень, символ зв'язку усіх поколінь української нації, символ козацтва і самої України. Калина неодмінно висаджувалась в кожній українській садибі, так само, як і не менш священне дерево верба. Однак якщо походження слова "калина" досить прозоре, то походження слова "верба" вимагає спеціального розгляду. Складається воно з двох слів "вер" і "ба". В давнину ці слова відповідно означали "всесвіт" і "матір". В українській мові подвійну матір, тобто матір матері й сьогодні називають "баба", "бабуля" та іншими словами, похідними від подвоєння "ба". Слово має коріння у первісних культах Праматері світу. Й до сьогодні кам'яні культові зображення праматері, що стояли на узвишшях могил по всій Україні, називають бабами. Слово "вер" також дуже давнє. Величність позначуваного ним явища - Всесвіту - відбилась в багатьох українських словах. Деякими з них ми користуємось і сьогодні. Це слова "верх", "вершина", "вершити", "верхів'я", "верхній", "зверхник", "верховода", "верховина" тощо. Оскільки найхарактернішою особливістю всесвіту є постійне обертання всіх його складових частин навколо своїх вісей (що не важко було спостерегти й первісній людині), то другий кущ слів в українській мові, породжений давньою назвою всесвіту, характеризував саме цю його властивість. Це слова "круговерть", "веремія", "вертіти", "вертатись", "верт" (поворот), "верч" (згорток), "верея" (вісь дверей), "веретено" (деталь, що вертиться у прядильних верстатах; жорнах; ручних, водяних і вітряних млинах; у гончарному крузі тощо). Як символ Матері Всесвіту, а точніше її тотем-дерево, верба відігравала значну роль в обрядах і ритуалах українських релігійних і народних свят. Перед Великоднем цілий тиждень святкувалось вшанування Матері Всесвіту - верби. І досі збереглись його обряди й назва - "вербний тиждень", "вербна неділя", "вербниця". Багатотисячолітню традицію вербного свята засвідчують римські хроніки, де воно описано як "призабуте, дуже давнє" свято етрусків, засновників Риму. Як не дивно, але на Україні вербниця й досі є живим святом, причому ритуальні примовки, які входять в обряди цього свята, майже дослівно зберігаються з текстами примовок, записаних латинянами від етрусків. Це дає змогу зробити висновок, що обряди свята на Україні від часів трипільських лелегів (родичів етрусків) майже не зазнали змін. Сьогодні давній "вер" має кілька назв: "космос", "вселенная", "всесвіт..." Різні назви були й раніше. Чимало імен було й у бога Всесвіту. Одне з них - Пан. Подальша історична доля цього терміну досягла й нас і продовжує народжувати пристрасті й сьогодні. Йдеться про пошуки оптимальної форми звертання в українському суспільстві. У Східній Україні деякі громадяни протестують проти вживання слова "пан", оскільки воно, мовляв, польського походження. Пропонують замінювати його словами "громадянин" і "добродій". До цього нагадаємо, що існує ще й слово "товариш", яке із зрозумілих причин чимало людей не вживають сьогодні. Однак, попри всі суперечки щодо права на існування того чи іншого слова в українському суспільстві, всі ці слова глибоко українські, давні, освячені традиціями. Вони, однак, зовсім не рівнозначні - кожне виявляє свій власний аспект стосунків між людьми. Розглянемо ці аспекти. Найповніший зміст і найбільшу повагу виявляє слово "Пан". Це слово звучало задовго до того, як виникла польська нація і польська мова. Воно спільне для всіх індоєвропейських мов, оскільки було назвою бога Всесвіту у предків індоєвропейців. В українській та багатьох інших слов'янських мовах слово "пан" є ознакою найвищої, божественної шани. Аналогічно у російській мові звертання "господин" утворене від імені бога - "Господь", в англійській титул "лорд" від імені бога - "Лорд" і тому подібне. В грецькій релігії культ бога Всесвіту Пана посіли інші боги, а його ім'я лишилось у назві другорядного бога та в слові "пан", що означало "всезагальний" ("панславізм", "пандемія", "панамериканський" тощо).

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8