Реферат - Феномен України з точки зору процесу словотворення
19

На другому місці по шанобливості є звертання "добродій". Розшифровки воно не потребує. Зазначимо лише, що слово не має такого загального значення, як "пан", і не може, наприклад, вживатися до насильників, убивць тощо. Звертання "громадянин" найхолодніше і найофіційніше. Воно характеризує юридичний статус особи, до якої звертаємось, і є цілком нейтральним щодо нашого ставлення до неї. Походження слова очевидне - це фіксація належності даної особи до громади. Звертання "товариш" дуже давнє. Походить від слова "товар", тобто "рогата худоба". Так звертались один до одного пастухи великої рогатої худоби. Пізніше терміном "товариш" почали користуватись члени будь-якого гурту, не лише пастушого - "товариші по роботі", "...по партії", "...по нещастю" тощо. Члени компартії цілком слушно використовували цей термін для взаємних звертань. Коли ж вони почали нав'язувати його усьому суспільству, то це викликало відразу до терміна, як свого часу польські феодали-загарбники викликали відразу до терміну "пан". Ці приниження термінів, однак, тимчасові. У вільній незалежній Україні всі українські звертання наберуть природного значення, як, наприклад, у давньому виразі "панове козаки", "панове товариші" тощо. Слово "леле" у виразі "ой, леле", мовознавці трактують як вигук зі значенням: "на жаль", "біда", "горе". Насправді ж-це звертання за підтримкою до Богині Лелі, шанованої нашими трипільськими предками лелегами або пелаегами. Отже, цей вираз живе в українській мові щонайменше 5-6 тисяч років. Природно, що його первинний зміст дещо трансформувався. Однак культ богині води, матері Всесвіту Лелі і її брата й дружини бога вогню, батька Всесвіту Полеля залишили в українській мові не тільки вираз "ой, леле", що дає змогу реставрувати первісне значення багатьох українських слів. Послідовники культу Лелі, вважаючи себе її породженням, назвались лелеками (лелегами). Ця назва утворилась від імені Богині Лелі і староукраїнської назви дитини - ка або ко (звідки ж і всі сучасні українські прізвища на "ко" і "ка"). Слово "лелека" живе в нашій мові й сьогодні як назва священного на Україні білого птаха з чорною позначкою. Цей птах вважався живим символом Богині і тому має на Україні ще й назви, утворені від імені "Бог - бузько (дитя Бога), бусел, боцюн тощо.. У рослинному світі символом Богині Лслі була водяна квітка, яка й була названа її іменем - Лелія. Як жіночий, водний компонент світу, вічно свіжий, вічно діючий і вічно прекрасний Богиня Лелі залишила своє-ім'я в слові "леліти", що означає: сяяти, поблискуючи струмувати, переливатись райдугою та в слові "лелітки , яким названо блискучі прикраси одягу. Космічна материнська іпостась Лелі виявилась в українському слові "леліяти", а нескінченно-вічний процес космотворсння, здійснюваний подружжям - Лелсю і Полслсм - у виразі: Лельом-Полельом", тобто неспішно, урочисто й повільно, який тепер іноді вживається з іронією. Дружина Лелі, Бог Сонця і космічного вогню Полель збагатив українську мову справді по-божому. Від його імені утворено сотні слів, кожне з яких відбиває ту чи іншу характеристику сонячного бога. Вогненну стихію Полеля виражають слова: полум'я, палати, пал, палкий, паливо, палата (плита), палахнути, палити, паленина, палій, паленка (горілка), палінчарня (винокурня), паліпля (жар) та інші. Сила й могутність Полеля відбилась у словах: полк, полонити, полон, сполох, полохати, паленка (македонський варіант - фаланга), поляни (ісполіни) та інших. Ясність Полеля, його життєдайність і яскравість породили слова: поляна, поле, полонина, половіти (набирати золотистого кольору), половий (сонячний), полуда, політура, полотно. Особливість Полеля як частки космотворчого подружжя відбилась у словах: "половина", "полюс", "полярність", а рештки його культового ритуалу ховають слова: "політика", "палата", "поліно" (заготовка для ритуального вогню), "паляниця", "палянка" (ритуальні страви), "поломник", "паля", "палка", "паламар" тощо. Як бачимо, найцікавіші в- океані рідних слів - багатозначні слова. Багатозначність є ознакою того, що первісне слово позначало настільки важливе і значне поняття, що його сучасні значення-слова являють собою окремі характеристики того первісного поняття. Таких слів в українській мові багато. Деякі з них - "диво", "коло", "верх", "всрт", "пан", "червень", "Лсля", "Полель" - ми вже розглянули. Тепер скажемо кілька слів про протилежне мовне явище, оскільки серед слів з багатьма значеннями безперечний інтерес викликають також різні слова, об'єднані одним пь іяттям як, наприклад, слова: "тато", "батько", "вітсць", "неньо". Чому в одній мові виникло стільки різних слів для одного поняття? І чому вони всі продовжують жити? Український етнос творився тисячоліттями, шляхом об'єднання споріднених за мовою племен, кожне з яких, однак, мало свої особливості в мові, її словниковому складі. Так в українську мову увійшли різні слова для позначення одного й того ж поняття. А продовжують вони жити тому, що кожне з них набрало свого особливого значення, характеризуючи різні іпостасі такого явища, як голова роду. Найзагадковішим є слово "тато". На відміну від інших слів, належних до того чи іншого куща зі спільним коренем, слово "тато" не має "родичів" в українській мові (1) - Деякі слова, ймовірно, перебувають в далеких родинних стосунках зі словом "тато" (наприклад, слово "отаман"). Корінь слова унікальний і ні в яких словах не повторюється за винятком утворених від нього прикметникових форм. Разом з тим слово поширене в усьому світі. Навіть мексиканці кажуть "тато" на голову роду. З'ясування походження і етимології слова "тато" вимагає виходу за межі океану рідних слів, отже і нашої розповіді. Зате походження та специфічне значення слів "батько", "вітець" і "неньо" є цілком прозорим. Слово "батько"

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8