Реферат з українознавства

Формування української народності

Формування української народності, що почалося в глибині століть, тривало і в XIV—XV ст. Але умови цього процесу над-то ускладнилися. Українські землі захо-пили різні держави, що мали відмінні від українців мову, релігію, культуру та істо-ричні традиції. Проте між окремими час-тинами Південне-Західної Русі-України розвивалися економічні, політичні, куль-турні зв'язки.

Українська народність формувалася на землях Київського, Переяславського, Чернігово-Сіверського князівств, Буко-вини і Закарпаття. В XV—XVI ст. терито-рія розселення українців поширилася на південний схід, на Нижнє Подніпров'я, Побужжя, лівий берег Дніпра. Термін «Україна» поширюється з Наддніпрян-щини на всі українські землі, витісняю-чи попередній «Русь». Ця назва фігурує в офіційних документах, художніх тво-рах, народних піснях. З XIV ст. з'явила-ся назва «Мала Русь». Вперше її вжито в грамотах останнього галицько-волинсь-кого князя Юрія-Болеслава II, який ти-тулував себе - «король всієї Малої Русі». Згодом термін «Мала Русь» здебільшого вживався в офіційних документах. На-род же називав себе русинами — слово, утворене від «Русь». (Так само називали-ся й білоруси. Росіян у ті часи називали московитами).

Однією з найважливіших ознак народ-ності є мова. В XIV—XVI ст. на основі міс-цевих південних діалектів, внаслідок спілкування з мовами сусідніх народностей склалася українська мова. З XIV ст. вона стає по суті сучасною українською мо-вою. Наприкінці XVI ст. робилися спроби наблизити книжну мову до живої народної української мови.

У XIV—XV ст. культура України розвива-лася в складних умовах. Роз'єднаність українських земель, іноземне гноблення, спустошливі турецько-татарські напади -все це гальмувало процес становлення ук-раїнської національної культури. Але й за таких умов культурний розвиток не при-пинився. Українська культура розвивала-ся на засадах вітчизняних традицій попе-редніх віків, вбираючи в себе ідеї євро-пейського Відродження.

Самобутність культурного життя Украї-ни XIV—XV ст. зумовлена тим, що народ із втратою державності був приречений вик-лючно на роль виконавця чужої волі, поз-бавлений можливості вільно розвивати свої інтелектуальні та творчі здібності. За таких обставин енергія українського на-роду спрямовувалася на доведення своєї життєвості через національну культуру. Людські взаємини, побут, православна ві-ра визначили коло суспільних та культур-них інтересів.

Школи існували при монастирях, церквах, але виникали і в маєтках деяких феода-лів. Учителями були дяки. Навчалися діти грамоті, молитвам, церковному співу. Ок-ремі українці здобували освіту в школах Польщі, Чехії, Німеччини. Наприклад, син ремісника з Дрогобича Юрій Котермак (Дрогобич) закінчив Краківський універ-ситет, потім перейшов у Болонський уні-верситет (Італія), де здобув ступінь доктора, викладав астрономію й медицину, в 1481— 1482 pp. був ректором університету. В Римі вийшла книга Ю.Дрогобича «Прогностична оцінка 1483 року». Автор подав багатий матеріал з астрономії й географії. Зокрема, зробив першу в друкованій літературі спро-бу визначити географічну довготу міст Ук-раїни. Ця книга - перша видана за кордо-ном наукова праця українського автора.

Усна народна творчість представлена казками, легендами, переказами, прит-чами. До нас дійшло багато обрядових пісень:

Бодай пану у дворі страшно,

Як нам в полі сонце зайшло.

Сонце зайшло - ми ще жнемо,

При місяці снопи носимо,

При зіроньках копи кладемо,

Опівночі додому йдемо,

На світанні вечеряємо.

Удень білий знову йдемо...

Бодай пана громи вбили,

Як ми ручки потомили.

Зберігалася традиція літописання. У ли-товсько-білоруських літописах містяться цінні дані з історії українських земель. Характерна особливість літописів — наяв-ність «повістей»—вставок, що наближають-ся до художніх творів. Цікавими пам'ятка-ми українського літописання є Короткий Київський та Короткий Волинський лі-тописи, створені на зламі XV- XVI ст. ано-німними авторами. У цих творах значне міс-це відведене висвітленню боротьби укра-їнського народу проти турецько-татарсь-кої навали, оспівуються ратні подвиги кня-зя К.Острозького. Автор порівнював його з Антигеном, полководцем Александра Ма-кедонського, навіть з біблійними героями.

Значної популярності набули перекладні твори світської літератури: «Александрія» (про Александра Македонського), «Тро-янська історія», «Ізмарагд» (збірка повістей та повчань), ірландська повість про Таудаля-лицаря, в якій описано фантастичну ман-дрівку в потойбічний світ.

Центрами книгописання були монастирі, що збирали під своїм дахом переписувачів, художників, проповідників, музикантів, учених. Серед книг тієї далекої доби — «Євангеліє» зі Спаського Красносільського монастиря в Луцьку, «Євангеліє» диякона Спиридона, «Київський псалтир» того ж автора. Найвидатніша пам'ятка XIV ст. — «Київський псалтир», оздоблений майже 300 мініатюрами з алегоріями, пейзажами.

Книги XIV ст. писалися на пергаменті. В XV ст. пергамент замінив папір.

Архітектура й образотворче мистецтво Ук-раїни розвивалися на самобутній народній основі. У цей період церковні впливи дещо витісняються світськими елементами. В неспокійні часи XIV-XV ст. боротьби з та-тарами розвивалося головним чином обо-ронно-замкове будівництво. Кам'яні замки здебільшого споруджувалися на Правобе-режжі, у Східній Галичині, на Північній Буковині, Закарпатті (Луцьк, Володимир, Острог, Львів, Кам'янець-Подільський та ін.). Навколо тих міст, де не було багатих покладів каменю, а лісу вистачало, зводи-лися земляні й дерев'яні укріплення (Чер-нігів, Новгород-Сіверський, Путивль та ін.). Навіть культові споруди пристосову-валися до оборонних цілей. Найвизнач-ніші з пам'яток архітектури цієї доби - церкви-твердині у селі Сутківці на Поділлі, Зимненський Успенський монастир на Во-лині, церква Богоявления в Острозі та ін. Більшість монастирів обносилася міцни-ми мурами.

Застосування вогнепальної зброї вплину-ло і на структуру твердинь. У XV ст. вежі будувалися так, що виступали за лінію му-рів і мали квадратну або п'ятикутну форму.

У живопису подекуди з'являлися еле-менти світського характеру. В образотвор-чому мистецтві панував релігійний живо-пис - іконопис. Українські малярі продов-жували візантійські живописні традиції. У найбільших містах України - Львові, Перемишлі, Луцьку— існували оригіналь-ні живописні школи. У XV ст. виник укра-їнський іконостас. Так, українські май-стри на чолі з Андрієм розписали фреска-ми Ягеллонську каплицю в Любліні, Вислицьку колегіату