Різновидністю чоловічих шкіряних торбин були поширені на Гуцульщині “ташки” та “порошниці”, так їх називали у Верховинському районі. Ташки були невеличкі (16х13 см), зовсім плоскі (2,5-3 см) чоловічі шкіряні сумки на довгому ремені. (Рис. 8) У ташках іноді зберігали документи, загалом же вони служили “для гонору”. Їх носили тільки у святкові дні, через плече, навхрест до тобівок. [12] [12] Качкал В. Барви веселки. – К.: Молодь, 1981. – С. 121.

Крім традиційних чоловічих, в перших десятиліттях ХХ ст. для міських жителів і туристів почали виготовляти жіночі тобівки з кольорової шкіри, орнаментовані подібно до кептарів. (Рис. 9)

Також виготовляли калитки (Рис. 10) з тонкої юхти, які мали форму невеличкої торбинки, стягненої у верхній частині ремінцем. Їх ще називали “мошонки”, багато оздоблювали китицями, наперстками, капслями.

1.2 Способи декорування.

Поруч з технікою тиснення по шкірі застосовувалися гравірування, ажурне вирізування з підкладкою, аплікація. (Рис. 9а) Важливе місце в оздобленні гуцульських виробів займали металеві прикраси. Зібрані у музеях Коломиї, Косова зразки тобівок дають можливість спостерігати певні етапи в оздобленні металом.

Так, викладені дрібними металевими опуклими ґудзичками – кружечками контури орнаменту із значною площиною вільного поля безпосередньо належать до давніших зразків. [5] [5] Соломченко О. Г. Сучасні художні промисли Прикарпаття. – К.: Знання, 1979. – С. 28.

В ХІХ ст. відомі тобівки, оздоблені незначною кількістю металевих капслів, викладених хрестоподібно. (Рис. 11) З кінця ХІХ ст. декорування тобівок металом переважає над іншими засобами. “Старовіцькі” прямокутної форми тобівки оздоблювали плоскими металевими кружечками – “бовтицями” поміж них набивали дрібні цвяшки з випуклою формою голівки – “ціточки”, а в центрі – круглу велику “бовтицю”.(Рис. 5а) В чіткому ритмі прямими горизонтальними лініями орнамент покривав усю поверхню кришки тобівки і ремінь до неї.

Із зміною прямокутних тобівок на півкруглі їх оздоблення металом суттєво змінилось. Лінійний орнамент виступав півкругом, за формою кришки, з основним акцентом на центр. Усю поверхню виробу декорували опуклими карбованими і маленькими гладкими кружечками (“бобриками”). (Рис. 12а, б, в)

На сумках – ташках увесь верх кришки був покритий тонким листовим металом, карбованим і поділеним на окремі поля. Орнаментували також боки і ремінь торбини. (Рис. 12б) Ремінь оздоблювали ціточками і бобриками у ромби (Рис. 3а) та ряди або традиційно вздовш ременя у чотири – вісім рядів. (Рис. 13)

Певного художнього оформлення діставало й місце з’єднання ременя з тобівкою чи ташкою. Фігурно вирізані кінці ременя з обох боків корпусу кріпилися карбованими пряжками найрізноманітнішої форми. (Рис. 14) Декоративна насиченість досяглась винятковими за звучанням фактурними і світловими контрастами шкіри й металу. [2] [2] Шухевич В.Гуцульщина. Перша і друга частини. В 5-ти т. Репринтне видання. - Верховина: Журнал Гуцульщина,1997.- С. 306.

(Рис. 15)

Орнаментальні мотиви та сюжетні композиції.

Орнаментальні мотиви й увесь декор в цілому поступово ускладнювався залежно від техніки виконання і матеріалу. Орнаментальні мотиви, виконані в техніці холодного чи гарячого тиснення металевими або дерев’яними штампами, мали свої особливості, що диктувалися до певної міри способом їх виконання. Найбільш поширеними були сюжетні узори: біля дерева два олені, звернені один до одного, або сцени полювання. (Рис. 16)

Ці та подібні сюжети не позбавлені міщанських впливів, тому хист майстрів виявлявся більше у досконалій техніці декорування та формі виробів. [7] [7] Горинь Г. Й. Шкіряні промисли західних областей України (друга пол. ХІХ – ХХ ст.) – К.: Наук. думка, 1986. – С. 73.

Працюючи в основному на місцевого споживача, народні майстри користувалися апробованими узорами, які переходили з роду в рід, від майстра до майстра, але це не позбавляло кожного з них від індивідуальності. Отже, орнаментально – композиційні рішення глибокими коріннями вростали в місцеве народне мистецтво. В. Шухевич писав, зокрема про художню мову гуцульського мистецтва: “ В ній лежить традиція артистизму цілого народу, який переховує не тільки взори, але й різнорідну техніку... форму прирядів і приряди “. У кожному осередку панував один тип узору. Він міг мати невеликі відмінності, що виражалися чи то в різних розмірах чи в сюжтно-орнаментальних мотивах. Важко сказати, чому утверджувався саме той чи інший тип оздоблення, але він відповідав критеріям оцінки інших. Незмінними на довгий час залишались ті елементи і мотиви, які були зрозумілими народові, становили естетичну цінність і були придатними для техніки їх виконання на шкірі.

Загалом в орнаментально - композиційному рішенні розв’язання декору тобівок спотерігається значна стабільність і традиційність. Основні мотиви оздоблення цих виробів – “ружка“, “зернянка”, “ріжки”, “колосочки”, “копитця”, перегукуються з ідентичними в художній обробці дерева, зокрема у випалюванні. (Рис. 17а, б, в) Однак орноментальні мотиви, взяті з інших суміжних видів народного мистецтва, переосмислювалися відповідно до властивостей нового матеріалу. Характерною особливістю орнаменту на шкіряних торбинах є строга симетрія і ритм, стриманість у доборі технічних засобів. (Рис. 18)

Також зустрічаються тобівки декоровані медальйонами. Прикладом є тобівка оздоблена медальйоном із зображенням польського короля Зігмунда ІІІ. (Рис. 19)

Народні майстри глибоко розуміли органічний зв’язок орнаменту з формою та фактурою виробу, співвідношення орнаменту і загальної площини. Бралося до уваги те, яке місце і положення займатимуть ці вироби в комплексі ансамблю одягу. Так, чоловічі тобівки призначені для ношення на