Виконуючи цю вправу, необхідно добиватися, щоб лінії сторін трикутників були чіткі і прямі.

Вправа VII. Мета – навчатися різати багато променеву розетку. Кожний промінь – витягнута тригранна виїмка.

У роботі користуються тими самими прийомами, що й у різьбленні тригранних виїмок із заглибленням у центрі.

На дошку наносять рахунок квадратів. З кутів квадратів проводять діагоналі. З центра квадрата циркулем креслять два концентричних кола. Радіус зовнішнього кола більший від радіуса внутрішнього 3-5 мм (залежно від розміра розетки). Велике коло ділять на 16 секторів мале на 32. кінцеві точки радіусів внутрішнього і зовнішнього кіл сполучають прямими.

Різьблення починають з вертикальних надрізів. Їх зручно робити рухом до себе, тому дошку повертати по колу. Потім ріжуть грані променів від центра розеток рухом до себе з нахилом різака вправо і вліво. При цьому однією рукою притримують у процесі вирізування, а другою рукою ріжуть. Третю коротку грань променя ріжуть в останню чергу. Це роблять так само як і підрізування кутів, але в цьому випадку різак рухається не по прямій, а по дузі.

Треба пильнувати, щоб грані були прямими, чіткими, а ширина та глибина їх – однаковими. Від цього залежить краса орнаменту.

Скобоподібне або нігтеподібне різьблення є різновидом плоско-рельєфного. В основі його лежить заглиблення у вигляді скобл, підківки, яке можна зробити напівкруглою стамескою.

Скобоподібне різьблення найчастіше зустрічається в творах полтавських та чернігівських майстрів. За допомогою овальних заглиблень – “зернят” або “пелюсток” різьбярі створюють різноманітні композиції, поєднуючи ці лементи з геометричним та плоским різьбленням.

Щоб вільно володіти скобоподібним різьбленням, необхідно виконати вправи із скобами уздовж та впоперек шарів деревини.

Вправа VIII. Навчитись вирізувати скоби уздовж шарів деревини.

На підготовлену дошку наносять сітку з прямокутників. У кожному з них ріжуть склоподібні елементи.

Розмір стамески добирають з таким розрахунком, щоб вона була на 2 мм вужча від майбутньої виїмки.

З лівої сторони кожного трикутника на відстані 2-3 мм роблять стамескою неглибокі надрізи, тобто у прямокутника зліва будуть напівкруглі угнуті лінії. Після цього справа в напрямі надрізок уздовж шару деревини роблять рух стамескою до угнутої лінії, в наслідок чого утворюються виїмки з напівкруглими краями.

Вправа ІХ. Мета – навчити вільно володіти скобоподібними елементами у різьбленні впоперек шарів деревини.

Для цієї вправи добре гострять леза стамески, бо в процесі різьблення упоперек шарів деревини можливі відколи. Виконуючи це завдання треба пам’ятати, що надрізати потрібно “на себе”, тримаючи стамеску угнутою стороною на себе, а підрізати – “від себе”.

Такі елементи, як “зернятка” або “пелюстки”, ріжуть напівкруглою та кутовою стамескою. Ці елементи можна різати із заглибленням біля овального контура (тоді середня лінія буде опуклою) або із заглибленням всередині.

2.2. Матеріали та обладнання

Високий художній рівень твору значною мірою залежить від правильного вибору деревини, знання всіх її властивостей. Велике значення, наприклад, має текстура, тобто рисунок, що утворюється на поверхні зрізу деревини. Чим складніша будова деревини і різноманітніший взаємозв’язок окремих її елементів, тим багатша текстура.

Колір деревини залежить від її породи, але разом з тим, у деревини однієї породи він може бути різним. Багаті на відтінки деревина явора, груші, вільхи, а деревина горіха взагалі має широкий кольоровий діапазон – від жовтого до чорного з різними відтінками.

Для невеликих виробів, як-от: скриньки, баклаги, полички, тарілочки тощо, з дальшим оздобленням їх різьбленням орнаментом, краще використовувати добре висушену і видержану деревину м'яких порід – липи, вільхи, осоки, тополі, рідше берези. Одним з найкращих матеріалів, особливо для плоскорельєфного різьблення, а липа. Її деревина однорідна, м’яка, легка та біла, іноді злегка рожевувата. Після просушування і тривалого витримування деревина липи набуває золотавого відтінку, стає міцною, не жолобиться. Вона добре піддається обробці, легко ріжеться в усіх напрямках без відколів.

Червонувата деревина вільхи так само м’яка, однорідна, легко обробляється під час різьблення, проте дерево вільхи завжди тонке, і має в ядрі трухлявину, тому що породу доцільно використовувати лише для дрібних виробів.

Осика має легку, міцну і, головне яскраво-білу деревину. Цей колір зберігається досить довго. Матеріал досить стійкий проти гниття, тому з давніх часів його застосовували для будівництва колодязних зрубів та виготовлення посуду. Під час роботи з цією деревиною треба бути особливо уважним, бо деревина осики (а також тополі) має здатність відколюватись під різцем.

Сріблясто-сіра деревина берези твердіша від деревини липи та вільхи, ріжеться однаково в усіх напрямах, не відколюючись, але надзвичайно жолобиться і розтріскується. Для різьблення краще брати березу віком 40-60 років. Цю деревину доцільно використовувати для вирізування дрібних декоративних накладних елементів у виробництві меблів.

З твердих листяних порід використовують деревину дуба, бука, горіха, груші, сливи та шовковиці. Вироби з деревини дуба досить виразні завдяки красивій текстурі і приємному коричневому кольору. Разом з тим, дуб важкий у роботі, бо його деревина тверда і дуже ламка. В основному з деревини дуба виконують скульптурні роботи та меблі з різьбленням декором. Як правило, типовим ля цих виробів є узагальнений принцип вирішення зображувальних елементів, в яких чітко виділяються широкі зрізи ножем стамескою. У цих роботах майже