Курсова робота

на тему:

Художньо-технологічні особливості в різблярстві деревообробних фахових шкіл Галичини кінця ХІХ початку ХХ століття

Зміст

Вступ. Відсутність професійного авангарду – причина кризових явищ в народному і професійному мистецтві

Основна частина

Історичні передумови створення і особливості навчального процесу деревообробних фахових шкіл Галичини кін. ХІХ-поч.ХХ ст.

Історія архітектурних форм і стилів – основна теоретична дисципліна в системі фахової підготовки спеціалістів художньо-деревообробного профілю кін. ХІХ-поч.ХХ ст.

Класифікація стилевих орнаментів за типом орнаменту

Особливості технологічного процесу в орнаментальному і об’ємному сницарстві.

3. Додатки

Список використаної літератури.

Характерні особливості еволюції стилевого орнаменту.

Зараз існує чимало навчально-методичної і наукової літератури, де висвітлена історія розвитку форм і стилів, і з кожним роком її стає все більше. Проте я вважаю за доцільне глянути на цей процес з точки зору еволюціонування стилевого орнаменту.

Загалом в історії розвитку європейського мистецтва розрізняють наступні основні періоди формування меблевих стилів:

Давньоєгипетський 3400-2000р. до н.е.

Давньогрецький ІІІ ст. до н.е.

Давньоримський IVст. до н.е.- IIIст. н.е.

Романський ХІ-ХІІІ ст.

Готичний ХІІІ-XIV ст.

Ренесанс ХV- XVІ ст.

Бароко XVІІ ст.

Рококо XVІІІ ст.

Класицизм ост. чв. XVІІІ ст – І пол. ХІХ ст.

Давньоєгипетський стиль (3400-2000р. до н.е.) – перший в історії мистецтв стиль з чітко сформованими його ознаками. Тут ми вперше зустрічаємось із чітко впорядковано. орнаментикою, що було пов’язано з винайденням ієрогліфічного письма. Крім того саме в Стародавньому Єгипті столярна справа стала самостійним ремеслом, хоча деревина тут була (майже вся) привізним матеріалом. Щодо асортименту давньоєгипетських меблів, то це здебільшого окремі стільці, ліжка, табурети з твердих порід деревини. Найбільш поширеними елементами орнаменту були: сонячний диск, жук-скарабей, змія, орел, лотос, пальма, папірус. Египтяни першими поставили свої меблі на так звані “звірині лапи”. Кращі єгипетські надбання в галузі деревообробки були перейняті майстрами Стародавньої Еллади, а мотиви орнаменту знайшли своє відображення пізніше в 1800-х рр. і лягли в основу стилю “Ампір”.

Давньогрецький період розвитку меблевого виробництва, як і мистецтва загалом, вважається класичним, саме тут сформувались основні засади формотворення і декорування, актуальних протягом усього періоду “великих стилів”. Символ грецького стилю – стілець клісмос – апогей художнього конструювання в грецьких меблях, знайде пізніше своє перевтілення в стилі ампір.

Саме греки розробляють систему орнаментів, яка еволюціонувала на протязі всієї історії великих стилів. Умовно їх розділяють на 4 групи:

Грецька орнаментика на відміну від єгипетської носить чисто декоративний характер.

Характерними ознаками Давньоримського стилю (IV ст. до н.е. – ІІІ ст н.е.) є різноманітність форм (в порівнянні з грецькими), їхня помпезність, яка подекуди чергувалась навіть із перенасиченістю в суміші із несмаком. Римляни майже нічого не додали до перейнятих у греків форм меблів, проте значно збагатили систему орнаментів гротексно-алегоричними мотивами: серед яких: грифон, сфінкс, химера; а також геральдичними: трофей, емблема, дім-урна. До окремої групи можна віднести мотив канделябра, який (про це йтиметься далі) входитиме в композитну групу.

Римляни були хорошими ремісниками, але поганими худжниками (порівняно з греками), проте зуміли надати своїй епосі свого неповторного вигляду, до яого звертатимуться пізніше представники класицизму і (навіть) соцреалізму (в архітектурі).

Романський стиль (ХІ-ХІІІ ст.), Його зародження відокремлює від римського чималий часовий відтинок, і майже повна відсутність причинно-наслідкових зв’язків, що є обов’язковим в процесі, еволюціонування (хоча назва “романський” дослівно озачає “римський”). Пов’язано це з приходом у Європу нової Ідеології – християнства, основою якої був проповідуваний принцип аскези – відмови від усього світського, “тілесного”. Всі художньо-технологічні досягнення римлян були повністю відкинуті, і, як наслідок втрачені. Меблярство лежало в площині народного мистецтва. Форми меблів відрізнялись грубуватістю, безпропорційністю. Чіткої системи декорування майже не існувало і були це здебільшого мотиви, взяті з народного мистецтва північних народів.

Найхарактерніші декоративін елементи – кована накладка, яка в першу чергу несла конструктивне навантаження, а потім уже декоративне.

В ХІІІ ст. романський стиль збагачується засобами виразності, які будуть актуальні для всіх наступних стилів, це елементи архітектурної групи: колони, аркади, профільовані карнизи.

Готичний стиль (ХІІІ – XIVст.) виникає у Франції як наслідок нового руху Іль де Франс, під впливом нових прогресивних поглядів, розвитком торгівлі і ремесел. Виникають професійні колективи – цехи. Готика значно збагатила асортимент засобів формотворення і декорування. Конструктивним винаходом епохи була рамно-тафлева в’язка. Щодо елементів декору, то тут відбулись наступні нововведення:

Геометрична група: стрічковий орнамент, тріфоль, масверк, риб’ячий міхур, складка.

Архітектурна група: штиль, фіала, флерон, краб.

Щодо рослинної групи, то тут приміняється своєрідний (Модифікований) мотив аканта і трилисника (тріфоля).

Саме в епоху готики зароджується ще один мотив (геральдичної групи) – картуш, що носив назву рarchemin plie.

Таким чином готичний стиль відродив до життя забуте Меблеве ремесло, створив нові типи меблів. До нього знову звернуться в епоху еклектизму (друг. пол. XIХ ст.)

Ренесанс (XV- XVІ ст). Нові соціально-економічні відносини, розвиток наукових знань, нові технологічні відкриття внесли значні зміни у сферу суспільної свідомості. На зміну ідеології аскетизму приходить ідеологія гуманізму, в центрі якої – людина. Європа звертається до античної спадщини. Меблеве виробництво стає сферою діяльності мануфактур.

Якщо порівнювати Ренесанс з Давньогрецьким стилем, то він швидше декоративний, аніж конструктивний, в ньому, як і в давньоримському багато еклектики: “формальна мова античності була поставлена на службу ідеалам нової епохи”116 Кес. Стилі меблів. – Видавництво Академії наук Угорщини.-Будапешт.,1979.-С.876.

Ренесанс значно збагатив асортимент технологічних прийомів і технік декорування (інкрустація, інтарсія, фенерування). Щодо орнаментальних прийомів, то окрім