Члени братства, як правило, мали спільний пісенний репертуар. Незважаючи на належність членів кобзарсько-лірницьких об’єднань до певної території, вони інколи ходили і в інші місцевості. Тамтешні кобзарсько-лірницькі братства при дотриманні певних умов допускали чужих співців на свою територію. При цьому прийшлі кобзарі й лірники обов’язково мали бути членами якогось братства чи гурту, тобто посвяченими в майстри. Самозванців, що не відбули належного терміну навчання і не пройшли обряду посвячення („визволки”), всіляко переслідували – відбирали бандуру, розбивали її, а на винного накладали штраф.

Братства кобзарів і лірників існували аж до кінця ХІХ-початку ХХ сторіччя. Проте на кінець цього періоду вони почали відмирати, як і особливі обряди висвячення на майстра. Але інститут учнівства та інші традиції кобзарства й лірництва виявилися більш стійкими. Вони існували довше й зникають разом із мандрівними кобзарями й лірниками вже в 1930-40-х роках. До зникнення кобзарства і лірництва як явища великою мірою спричинилися репресії з боку тоталітарного совєцького режиму. „Сліпі барди, – пише дослідник українського кобзарства В. Нолл, – були неконтрольованим джерелом морального авторитету на селі, безпосереднім конкурентом тоталітарної держави. Основа їхнього репертуару складалася з жанрів, що мали як релігійні, так і національні символи, з чим не могли змиритися органи влади”.

KОБЗАРІ ТА ЛІРНИКИ ЯК НАРОДНІ СПІВЦІ-МУЗИКАНТИ НА УКРАЇНІ

(Нестандартний урок)

Кобзарство – самобутнє явище світової культури, предмет нашої гордості. Вивчення його допоможе глибше збагнути духовну спадщину наших предків.

На жаль, сьогодні не маємо жодної методичної розробки з питань вивчення кобзарства на уроках літератури. Тому вважаємо, що в першу чергу необхідно сформувати в учнів загальне уявлення про кобзарів як типів народних співців-музикантів, їх звичаї, братства, навчання, роль у формуванні національної самосвідомості, значення у суспільно-політичному та духовному житті нашого народу.

У глибині сцени – слова Т.Шевченка "Наша дума, наша пісня не вмре, не загине", кобза (або її малюнок), репродукції картин із зображенням козака (на коні і з кобзою) – з однієї сторони і кобзаря-старця із поводирем – з другої; тут же вислови діячів культури із різних країн світу про українське кобзарство.
Звучать переливи кобзи (бандури) спочатку ледь чутно, а потім все гучніше й гучніше, переходячи в хвилюючі, могутньої сили акорди...

Учитель: Вслухаймося в звуки прадавньої кобзи... Вчуваються в них і гудіння вітру в дикому степу, що грубо бавиться ковилою, і ніжний шепіт придніпровських чи наддеснянських, а може, надпсільських трав... Вслухаймося, вслухаймося: то кобза доносить звуки кривавої битви і брязкіт шабель: то кобза плаче разом із землянами-невольниками в Кафі чи далекій бусурманській Туреччині... А ці ось могутні акорди – то не що інше, як клич славних козаків-запорожців у переможній битві... Звідки ж взялися ці неповторні мінори і мажори?
(Ще деякий час звучить кобза...).

Перший учень. На ХV-ХVII століття припадає складний період української історії. Нелегкі це були часи. На наш край робили спустошливі навали турецькі яничари і хижі татарські орди. Головний тягар оборони рідної землі лягав на українські народні маси, на простих трударів міст і сіл і особливо на козаків. У цій боротьбі козацтво вкрило себе невмирущою славою. Козаки не тільки обороняли міста і села України, а й дуже часто ходили визволяти своїх братів і сестер з турецької каторги. Так, у 1616 році козаки під проводом Сагайдачного напали з моря на головний невільницький ринок у Криму – м. Кафу (тепер Феодосія ), взяли штурмом фортецю, знищили чотирнадцятитисячний турецький гарнізон, спалили флот і визволили полонених із неволі .

Другий учень. Героїчна боротьба українського народу особливо хвилююче оспівана в народних думах. В них підноситься ідея патріотизму, оборони рідної землі. Тематика дум пов’язана з подіями, що стосуються всього народу, його ідеалів і прагнень. У них возвеличуються герої з народу, що захищали незалежність Вітчизни. Це представники запорізьких козаків, козацької голоти – Самійло Кішка, Іван Богун, козак Голота, Ганжа Андибер, Байда, Маруся Богуславка, Богдан Хмельницький, Данило Нечай, Нестор Морозенко, Максим Кривоніс та інші звитяжці, слава про яких ‘’Не вмре, не поляже”. Всі вони оспівані як виразники волі народу, його сили, мудрості.

(Звучить уривок із “Думи про козака Голоту”)

Далі слово бере вчитель:
Учитель: А що ви знаєте про виникнення українських народних дум, їх творців і виконавців?

(Після бесіди з аудиторією продовжує:)

Найавторитетнішими вченими було доведено, що українська народна дума і кобза народили унікальне явище в світовій культурі – кобзарство.
За часів Запорізької Січі козацтво жило бурхливим життям, насиченим героїкою, самовідданими подвигами. О тій порі запорізькі козаки та кобзарі створили багато глибоких за змістом, зворушливих героїко-патріотичних дум та історичних пісень, спрямованих проти іноземних завойовників: турецьких султанів, татарських ханів, польської шляхти. У цих епічних творах оспівані подвиги січовиків у боротьбі з ворогами, відтворено і нестерпні муки турецької неволі (“Втеча трьох братів з Азова”, “Маруся Богуславка”, “Самійло Кішка’’ та ін.).
Третій учень: Дослідники свідчать, що серед запорожців було чимало хороших музикантів, які грали на кобзі, лірі, цимбалах, скрипці, басах, сопілці тощо. Та найулюбленішим і найпопулярнішим музичним інструментом на Січі була кобза – “дружина вірная’’, чи “подорожняя”, як її називали кобзарі.
Виконуючи бойові завдання, козаки частенько залишалися на самоті, пильно чатуючи на ворогів. Тоді лише кобза розраювала тугу, звеселяла засмученого:

Струни