Підготовка пряжі для килимів, фарбування її – дуже клопітка і складна справа.

Колись на Україні пряжу для килимів фарбували природніми барвниками з ягід, корінців, ???, досягаючи дивовижного за м’якістю різнобарв’я кольорів. Кожен майстер працював за власним рецептом, які тримали в таємниці. Фарбування природними барвниками було складною справою, якій передували збирання рослин і приготування фарби. Безліч джерел для добування барвників, велика кількість рецептів фарбування – це свідчення виняткової винахідливості й творчих шукань, органічного зв’язку народного мистецтва з працею, життям і природою.

Килими XVIII-XIX ст., що збереглися в колекціях музеїв, милують око своєю теплотою й стриманістю тонів. Поступово, наприкінці ХІХ ст. природні фарби змінюються аніліновими. Цей засіб був більш простий і доступний. Килимам стають властиві різкість, строкатість, зникає м’якість кольорових сполучень.

У процесі історичного розвитку на Україні утворилися окремі етногарфічні області з яскраво вираженими рисами художнього стилю. У кожній з цих зон були визначені килимарські осередки, що мали усталені типи килимів, традиційне колористичне забарвлення, улюблені орнаментальні мотиви. З покоління в покоління передавалося мистецтво ткацтва. Завдяки цьому зберігалося яскраве художнє обличчя кожного центру. Ось чому можна безпомилково впізнати килими Гуцульщини, Закарпаття, Волині, Поділля, Київщини, Полтавщини. Водночас в українських килимах, крім мотивів, що виникали на основі природних форм, трапляються переосмислені давні елементи, а також творчо перероблені орнаментальні мотиви інших народів. Засвоєння елементів високої культури Відродження зумовило великий вплив їх на все українське мистецтво XVI-XVII ст. Через друковані та рукописні книжки, шитво, гаптування, ткання, різьблення, гравюри, розписи в народне мистецтво проникають нові орнаментальні форми, композиції й засоби виразності.1

Кара-Васильєва Т. В. Творці дивосвіту. – К.: Радянська школа 1984 ст.29

У XVIII ст. в килимарстві з’являються елементи барокко. Засвоєння їх було складним процесом. Пишність, помпезність барокко більш імпонували верхівці суспільства, особливо козацькій старшині. У килими, що вироблялися в “панських майстернях за ескізами досить часто включали окремі форми цього стилю, які нерідко використовувалися і в народних килимах. Це урізноманітнило композиції, елементи орнаменту, проте досить характерною рисою цього часу лишається площинно-декоративне вирішення орнаментальних форм. Народний килим зберігає властиві йому простоту і привабливість”.1

У килимарстві, як і в інших галузях народної творчості України, джерелом орнаментальних мотивів стає рідна природа. Навколишній світ – основа орнаментальних мотивів, він дає багатий матеріал для творчого використання його елементів у декоративному мистецтві. Ткачі не переносять механічного на килим, те що бачать. Спираючись на багатовікові художні традиції, технічний і творчий досвід, вони доводять природні форми до певного ступеня умовності, чіткої якості і лаконізму.

Творча переробка природних форм завжди приводила до значних змін, але первісний зміст при цьому зберігався. Такі мотиви, як “баранячі роги”, “волові очі”, “гусячі лапки”, незважаючи на умовність подачі, і далі зберігали характер першообразу.

Килим – це своєрідний синтетичний твір, у якому поєднані особливості техніки ткацтва, матеріалу та узагальнених орнаментальних форм. Орнаментальні мотиви позбавлені об’ємності й не порушують площинність килима. В орнаментації трапляються мотиви, що походять з глибокої давнини. Первісний символічний зміст їх зовсім утратився й набув тільки орнаментального значення. “Зірка” – найбільш поширений елемент не лише українського мистецтва, а й усіх народів світу. Його яасто бачимо у вишивках, розписах хат, писанок. Залежно від кольорового забарвлення він щораз виглядає по-новому. Поширені й орнаментальні вирішення хрест, різні розетки. Часто ступінь геометризації елементів досить значний.

Існує думка про те, що найбільш ранні українські килими мали геометричний орнамент. Це смугасті композиції, малюнок яких дедалі більше ускладнювався, що зумовило появу медальйонних та інших складних композицій. Основні форми геометричного орнаменту дуже прості. Одні прямокутники, трикутники, ромби утворилися внаслідок особливостей самої техніки ткацтва, другі були створені узагальненням і геометризацією елементів природи, треті – це традиційні символічні мотиви, що втратили свій фавній зміст. Завдяки різним масштабним співвідношенням і вдало знайденим кольоровим сполученням килими, складені з геометричних мотивів, справляють велике естетичне враження.

Важливим виражальним засобом будь-якого килими є його кольорове вирішення. Композиційні засоби і кольорове співвідношення утворюють єдине художнє ціле, органічно пов’язане з функціональним призначенням виробу. Для давніших килимів (XVIII – перша половина XIX ст.) здебільшого характерні фони, що мають природний колір вовни – білий, сірий, коричневий, чорний. Кольорові фони цього періоду трапляються в основному в килимах, виготовлених у панських майсернях.

Килими, що мали орнаментальну кайму, можна поділити на дві групи: перша – килими з однаковим тлом кайми і центрального поля; друга – килими, у яких кайма і центральне поле різного кольору.

Майстри сміливо і широко використовували колір. При цьому він дуже умовний. Часто по-різному забарвлювали одні і ті самі мотиви, що збагачує орнаментацію, створює враження кольорового різнобарв’я. Одночасно майстри брали до уваги оптичні особливості сприйняття.

Так, темна кольорова пляма на світлому фоні здається зменшеною, а світла на темному фоні – збільшеною. Кожен кольоровий тон у поєднанні з одним стає насиченим, з другим – приглушеним. В 20-30 рр. ХХ ст. килимарство стає одним з найбільш масових і популярних галузей народного мистецтва, в цей час відродилися основні центри цього промислу й виникли нові. Народилося ціле покоління талановитих народних майстрів і художників.

Основними осередками килимарства на Гуцульщині стали Косів, Коломия. “В 10-30-х роках на території Косова працювало більше десяти ткацьких і килимових майстерень (Грушевського, Кордецького, Кноля, Рубінгейра, Шнайпера, Фогеля та ін.)”1

Сидорович С. Й. Про розвиток ткацтва на Косівщині. Народний дім, ст. 19

Косівські,