При всій стійкості окремих орнаментальних мотивів композиційні форми орнаменту народних тканин змінювались і на кожному етапі історичного розвитку, і в кожному конкретному середовищі відповідно до значення та застосування в побуті.

Процес зміни не проходив рівномірно по всій території українських земель. Відповідно до загального розвитку культури й мистецтв він сповільнювався або пожвавлювався в окремих районах.

У межах ХІХ ст. і першої чверті ХХ ст. нерівномірність цього розвитку на території західних земель України особливо помітна. В лісистих малодоступних в минулому районах Полісся та у високогірних районах Карпат зміни проходили сповільненим темпом. На фоні загального рівня культури ці райони виділяються як заповідники, що зберегли в орнаменті чимало архаїчних форм, особливо строгість і умовність композиції. У той же час – на Поділлі й Волині, зокрема в районах басейнів Дніпра й Бугу, в сусідстві важливих комунікаційних і торговельних магістралей, художнє ткацтво розвивалося особливо бурхливо. Орнамент тканин на цих територіях відзначається великим багатством сюжету, різноманітністю щодо обробки орнаментальних форм, розпланування орнаменту і його колористичних рішень. Районні особливості можна пояснювати до деякої міри історичними особливостями розвитку культури на даній території і впливами, яких зазнавали певні території ззовні. При всій різноманітності й багатстві орнаментальні композиційні форми, які виступають в художньому ткацтві окремих районів західних областей України, є різновидністю художніх форм українського народного орнаменту в цілому і свідчить про невичерпність художніх задумів народних майстрів.

Принципи, якими керувались народні майстри в орнаментації тканин і на сьогодні можуть бути використані у вирішенні питань орнаменту тканинах сучасного побуту.

Матеріали з етнографії та мистецтвознавства. Випуск VII-VIII, видавницво Академії наук Української РСР., Київ – 1969

Художньо-стильові особливості килима

Етнічна спадщина сучасного ткацтва українців Карпат найбільшою мірою виявляється в особливостях декорування і побутового застосування народних килимів. В основі ткання килимів Карпатського регіону, як і всіх інших видів народних тканин, лежить домашнє ремесло. Про килимові вироби українців Карпат збереглося дуже мало відомостей, це переважно окремі згадки, які зустрічаються в народному фольклорі, записах весільних і похоронних обрядів, різноманітних ритуалів.

Наявні зразки килимових виробі дозволяють прирускати, що вони поширені були тут і раніше. На початку 60-х років ХІХ ст. А. С. Афанасьєв-Чужбинський вказував на “множество ковров и ковриков, прибитых и поставленных где только представляется возможным”, зазначив подібність внутрішнього оздоблення житла буковинських горян і молдаван.2

Никорак О. Сучасні тканини Українських Карпат. – К.: Наукова думка 1979, ст. 205

Афанасьєв-Чужбинський А. С. Поездка в Южную Россию, Спб., 1863 ч. 2 – Очерки Днестра. с. 12, 139

“В силу соціально-економічних побутових умов розвиток ткацтва, включаючи і килимарство цієї території України, проходив у тісному зв’язку з ткацтвом сусідньої Бессарабії та Румунії. Про килимові вироби пізнішого часу певні дані подають дослідники народної культури.”1

“Килимові вироби (безворсові у вигляді вузьких до 1 м шириною і довжиною до 5-6 м) здавна, принаймні у XVII-XVIII ст., виготовляли в підвенно-східних районих Українських Карпат”.2 “Вони мають назви – “верети”, “верітки”, “верені”, “килимки”, “півкилимки”, “покрівці”, “налавники”, “залавники” тощо. Ці вироби подібні до однотипних тканин Полісся, Київщини, Полтавщини, Поділля та Буковини, де поряд з вищезгаданими мають назви “скорци”, “паратари”, запозичені, очевидно, у молдаван і румунів, у яких однотипні килимові вироби мають назви “скоарцэ”, “пэретар алес”3”

Порівняльний аналіз килимового ткання Карпатського регіону та інших більше розвинених центрів цього ремесла на Україні показує, що до середини ХІХ ст. перше не мало такого активного розвитку та повсюдного поширення. Це до певної міри зумовлено специфічними соціально-економічними та побутовими умовами місцевого населення.

Жук А. К. Сучасні українські художні тканини. – К., 1985, ст. 3

Никорак О. Сучасні тканини Українських Карпат. – К.: Наукова думка 1979, ст. 205

Гоберман Д. Н. Молдавские ковры. – Кишинев, 1959. – с. 5; Народное искусство Румыни. – Бухарест, 1964 – с. 60-61

Постолаки Е. А., Силивачев М. Р. Народное ткачество и его орнаментика. – Киев, 1987. – с. 160-163

“Художні особливості килимів даного регіону формувалися на традиційних, спільних для інших тканин (переміток, скатертей, ліжників, узорних верет) принципах орнаментально-композиційного і кольорового рішень.

Килимові вироби у вигляді вузьких доріжок, що є своєрідною перехідною формою від верет до килимів, здавна побутували на Гуцульщині, південно-східній закарпатській частині Бойківщини і прилеглих гірських місцевостей. Про існування килимових виробів в минулому в північно-західній частині Українських Карпат документальних відомостей немає”.1

Про використання килимів у 70-х роках ХІХ ст. для декорування стін житла переважно багатих міщанських родин Косова, Кутів, Вижниці згадує С. Й. Сидорович2 і висловлює припущення, що їх ткали мандрівні буковинські ткачі з багатьох відомих на той час сусідніх осередків килимарства Західного Поділля та Буковини.

Никорак О. Сучасні тканини Українських Карпат. – К.: Наукова думка 1979, ст. 133

Сидорович С. Й. Про розвиток ткацтва на Косівщині. Народний дім, ст. 44

В кінці ХІХ ст. вироби такого типу ткалися в деяких гірських місцевостях Гуцульщини і Закарпаття. Про художні якості народних килимавих виробів кінця ХІХ – початку ХХ ст. можна судити тільки на основі зразків, збережених де-не-де в гірських селах Закарпатської, Чернівецької та Івано-Франківської областей. Характерною особливістю їх декорування є застосування геометричних, а на Закарпатті – і