Реферат

Між лісами і горбами Кропивище лежить

Люблю своєрідне село

Люблю людей в селі,

Щоб здоровенькими були

Великі й малі.

Далеко від річки Пруту заховалося між лісів і горбів невелике село Кропивище. З кінця в кінець його не побачиш, бо одна гора затуляє Іншу, а з південного і західного боків обгортають предковічні ліси.

У Кропивиші мешкає понад п’ятсот шістдесят осіб, сто дев'яносто п'ять дворів. Є церква, музей, початкова школа, клуб, крамниця, їдальня для механізаторів, дитячий садочок, медпункт і олійниця. Недавно тут знайшли родовище газу, та все якось нема часу, щоб довести його до споживача. Є надія, що якийсь пан з Америки чи з Англії приїде і все зробить.

Село старше за своїх сусідів Трач і Гуцулівку та чомусь не значиться на обласній мапі. Колись тут були заболочені місця. Росли осока й кропива. З часом болота висихали, залишились маленькі потічки, які течуть і досі впадають у більший потік Березівка.

Село колись ділилося на дві частини - Кропивище і Волово. Назва Волово пішла від пасовиська панських волів. Пани змінювались, їхні маєтки переходили від батька до сина чи дочки. Може ще дехто з селян пам'ятає передостаннього пана Зарагевича. Колись це прізвище вимовляли з повагою, при його народженні й скасували панщину. Люди стали незалежні від пана, на честь скасування кріпацтва побудували нову церкву на краю села під лісом. Будували за свої гроші і пан половину своїх коштів уклав. Побудували серед села й хату, яку потім назвали школа, з Коломиї пан привіз учителя, щоб учив сільських дітей. Кілька років було два класи, пізніше школа стала чотирикласною.

У селі давніше жило чотири націо-нальності: більшість українців, дві родини поляків - це поміщик і лісничий, дві родини євреїв і одна циганів. Пан бачив, що в селі людей більшає, а землі де в кого дуже мало, і став продавати свою землю, ту що подалі від фільварку, де Волово. Потім ще співали: "Ой, паслися панські воли цими берегами, тепер нема вже тих волів, лишень пани з нами".

Люди кинулись купувати землю, приходили навіть з далеких гірських, сіл. Волово заселялося, і новосели жили в клопотах, як виплатити панові гроші за землю Тут розпочалася Перша світова війна, пан уклав половину грошей у банк, та вони пропали. Австрія розпалася, настала Польща, з такого удару пан Зарагевич заслаб. У могилу його остаточно довела пожежа фільварку. Хоронили дана всім селом, коло самої церкви.

Після його смерті двір ніби осиротів. Керуючий загинув на війні, залишилась удова з сином і донею. Син був каліка, ходив з палицею. Уже після смерті матері він добудував новий фільварок. Закохався він у гарну дівчину Марію, яка служила в його сестри покоївкою. Хотів панич оженитися з нею, та панська каста не дозволила, щоб узяв сільську хлопку. Марія вийшла заміж за хлопця з Трача. У день її вінчання панич вийшов в сад, побачив весілля, упав на стежині й умер. Ось які були колись дівчата, що за ними паничі вмирали...

Після смерті панича в селі співали пісню:

Ой, служит в панськім дворі дівчина Марія,

В неї панич закохався, й пропала надія,

Вийшла заміж за іншого, якого кохала,

Паничеві оженитись також побажала.

Коли їхала до шлюбу в гарну літну днину,

Він на неї подивився і вмер в ту ж хвилину.

Була пісня й про Гомека з Трача. За ним, опришком, довго стежила польська поліція, і коли в селі грали виставу «Довбуш", поліція напала на його слід. Він забіг у зал, вискочив на сцену, і якраз тоді, коли Довбуш просив Дзвінку відчинити двері, а Степан Дзвінчук мав вистрелити, постріл і пролунав. Лишень упав не Довбуш, а Гомек. Поліціянти стягнули труп зі сцени, підняли наган, яким він застрелився, і пішли. Вистава була так і недограна. А про Гомера склали пісню:

Чи чули ви, люди добрі, що за рух вчинився.

Що у Трачі на виставі Гомек застрелився.

У панському дворі господарював тим часом інший пан, зять Зарагевича. У нього було двоє дітей, син Орест І доня Кася Орест ходив до школи разом з сільськими школярами, правда сам не ходив, його бричкою привозив батьків кучер. У школі його любили, був дуже гарний і розумний.

За Польщі вся Західна Україна, або, як її називали поляки, Малопольська, стала під білим орлом і біло-червоним прапором. Нас, українців, називали русинами, слова "Україна" вчителі не вимовляли, історію вели польською мовою. Лишень споминали про Русь, заснування Києва, про хрещення і княгиню Ольгу, про Десятинну церкву, як вона розвалилася...

Та люди добивалися свого, українського, молодь гуртувалася в клубі, в читальні "Просвіти" був хор, ставили вистави.

На початку 30-х років молодий пан, як і його тесть, став продавати тестеву землю, залишив тільки з десять моргів коло двору, а в Коломиї побудував двоповерховий будинок коло польського костелу. Старі люди казали: "Йой, якби пан подивився, як його зять маєтки спускає, то певно, тут би вмер. Мой, цей хитрий щось чує, що так все псує .

А тут війна. Німеччина напала на Польщу, за два тижні Польщі не стало, західну частину окупували німці а східну половину української землі зайняла Росія. І з'єдналася Західна Україна зі Східною.

Хоч пан був добрий для всіх селян та першої ж