Настала радянська влада. Балакали, що на панськім дворі буде колгосп. Та не встигли його заснувати, як через рік знову війна. На цей раз німці напали на Радянський Союз. З приходом німців у селі, як і на всьому Прикарпатті, настав голод, людей силою забирали до Німеччини на каторжні роботи, люди звіріли. На Святий вечір у Кропивищі німецькі поліцаї розстріляли дві єврейські родини. У панськім дворі німці завели казарму, забирали хлопців до війська і ділили - кого в есес, кого в баудінг це по-теперішньому в стройбат. І ті хлопці будували дорогу з Кропивища до Трача. Важка то була праця, багато там поту й крові пролито. Та вийшла гарна дорога, по ти І досі курсують рейсові автобуси.

Знову настала радянська влада, почали засновувати колгосп у панському дворі, людей силою затягували в колгосп, страхали Сибіром Було так, що одні в день страхали Сибіром, а Інші вночі смертю. Як тут бути? І все ж заснували колгосп Колгоспникам було тяжче, ніж їхнім предкам на панщині, бо предки працювали чотири дні на тиждень, а колгоспники щодня, навіть на свято чи в неділю. І так звикли, дехто ходив навіть з охотою, бо потім було вже й що вкрасти. Живилися колгоспним добром, хоч мізерна була платня за працю. Але ніхто не вмирав з голоду, з роками ставало легше. Стали будуватися, зводити будинки кращі, ніж зводили діди, покриті бляхою або черепом, зі скляними верандами, купували легкові авта, мотоцикли, автобуси стали їздити з Коломиї, їхали куди забажали, правда тільки по Союзу. А тим часом колгосп занепадав, панський двір розібрали на будови. Та був гарний двір, будинок одноповерховий, більш ніж на десять кімнат, були корівник на вісімдесяті, голів, конюшня десь на двадцять коней, свинарник, курник, стодоли великі, в одній стояла молотарка, друга стодола служила за шпихлір. Порядок І чистота були навкруги. А через десятки літ і колгоспного панування з панського фільварку це стало й сліду. Блукають тут хіба колгоспні коні та розкиданий тракторний парк. І ще медпункт, який часто замкнений.

Але нема нічого вічного. Так і радянська влада не вічна, погасла без краплі крові. До влади прийшли демократи, на колгосп дивляться, як на тюрму, і розвалюють, а людям роздають землю і будують вільну Україну. Висипали могилу на тім місці, де вона колись уже була, щоб мандрівник міг зняти шапку й уклонитись.

І живуть тепер у селі люди нібито й непогано. Ja; все ж чекають на щось краще.

СЕло В КАРПАТАХ

Багато сіл в Карпатських горах,

Є і великі, і мал.

Та про одне сказати хочу,

Яке лежить на тій землі.

Мов заховалось між горами.

Гора заслонює гору.

Село Кропивище зоветься,

Уходить в сиву давнину.

Такий поважний вік села,

І дороге ж воно мені.

Та жаль, чому то незначиться

Село на мапі обласній.

Колись мені здавалось гарне,

Ніде гарнішого нема.

Коли весною сади цвіли

І зеленіла вся земля.

Село не славилось нічим,

Хіба то був там панський двір,

Коли в жнива з'їжджались люди

З далеких навколишніх сіл.

Щоб заробить собі на зиму

Хоч корець зерна чи муки.

Щоб дітям було на кулешу

Так турбувалися батьки.

Тепер із двору нема й сліду.

Пани у Польщу всі пішли,

А двір, фільварок, як такий

Сільські люди розтягли.

Панське майно і лани

В спадок Кропивищам дістались

А в довжину села ланами

Молоді люди будувались.