Реферат з українознавства na temu:
Національне самоусвідомлення як складова духовності української нації
В умовах сучасного національного буття для України вирішального значення набуває проблема усвідомлення та прийняття особистістю своєї національної приналежності як детермінанти власного життя, що визначає долю всієї країни в її взаємодії із світовим товариством. Саме національна самосвідомість і є тією зв’язуючою ланкою, що дозволяє особистості відчути себе частинкою своєї нації, усвідомити свою приналежність до неї. Вона виступає стимулом у пізнанні своєї національної культури, спонукає особистість до збереження та передання прийдешнім поколінням її духовних надбань, естетичних та етичних ідеалів народу. Адже, як слушно зазначав І.Франко, національні почуття не є абстрактним, відокремленим від особистісного життя поняттям, а “потребою душі”, проявом індивідуального духовного розвитку особистості.
Реалії сучасності дозволяють стверджувати, що ідея повного злиття націй на практиці є нездійсненною. Прикладом сказаного можуть послужити Радянський Союз із невдалою спробою створення нової історичної спільності – “радянського народу”, а також Сполучені Штати Америки, де теорія “плавильного казана” (в ньому представники різних етнічних спільностей повинні “злитися” в єдине ціле) також не є прийнятною для європейських етнічно чітко визначених спільнот, зокрема, й особливо – для України. Як точно відмітив О.І.Солженіцин: ”Міцним виявився цей горішок (націоналізм – І.Є.) для жорен інтернаціоналізму. Всупереч марксизму ХХ століття явило нам непоборну силу і життєвість національних почуттів і схиляє нас глибше задуматись над загадкою: чому людство так виразно квінтується націями не в меншій мірі, ніж особистостями? І в цій градації на нації - чи не одне з найкращих багатств людства? І- чи варто це стирати? І- чи можливо це стерти?” [1, с.8]. Однак, оскільки із поняттям “етнос”, “нація”, “національний” часто вживається термін “народ”, нам слід визначитися щодо термінології. Етнос – це природна і культурна єдність для якої характерна цілісність, що склалась історично, спільність території, особливостей мови, культури, побуту, а також єдність у сфері духовній, інтелектуально-психічній. Він формується рядом чинників як матеріальних так і духовних, причому духовний аспект домінує, виступає вирішальним. З розвитком капіталістичної економічної формації, із притаманною їй приватною власністю, особистою ініціативою та вільним ринком пов’язаний перехід етносу до вищої форми свого існування – нації. Виникаючи в період ліквідації феодальної роздробленості та й, зрештою, із розпадом самих феодальних відносин, нація детермінує зміцнення зв’язків між окремими регіонами. Для неї як для своєрідного соціально-історичного явища характерні спільність умов життя (економічних), території, мови, певних рис психології, що зумовлюють специфічний вплив, надають особливого забарвлення культурі та побуту. Отже нація поряд із іншими спільностями, які передували їй і становили ієрархічні ступені послідовного підйому етносу, утворює єдиний історичний ряд, спричинений динамікою росту продуктивних сил і виробничих відносин [2, .238]. Соціальна ж спільність “народ” включає в себе на різних етапах історичного розвитку людства ті верстви і класи, котрі внаслідок об’єктивних умов, що склалися в суспільстві, являють собою реальну прогресивну силу, спроможну вплинути на розвиток даного суспільства. Саме тому надалі, вживаючи термін “нація”, ми будемо дотримуватися позиції філософа А.Свідзінського. Аналізуючи виникнення націй, він наголошує, що даний термін доцільно вживати лише стосовно такого етносу, який у своєму розвитку досяг рівня, коли необхідність власної держави стає усвідомленою потребою всіх верств населення [3, 19-20]. З часу буржуазних революцій та створення внаслідок них перших держав сучасного типу поняття “нація” стало охоплювати всі стани, верстви, класи етносу, який створив конкретну державу, звідси і самі держави почали іменуватися національними. А оскільки домінуюча нація росла і розвивалася на своїй етнічній території, створила власну домінуючу культуру і мову, то це і стало підґрунтям для назви самої країни. Тому термін “ нація” з деякими застереженнями може вживатися не тільки в етнічному, але й у державному значенні (як в англомовних країнах – nation).
Показово, що автори, які належать до різних наукових галузей, шкіл, напрямків і навіть країн (Дж.Ротшильд, В.І.Козлов, А.Свідзинський, В.П.Москалець, В.Мороз), описуючи механізм виникнення та розвитку нації як природної та культурної єдності, вважають, що кінцевим наслідком дії різноманітних чинників є інтеграція цієї дії в почуття та свідомість ідентичності. Так Дж.Ротшильд, розглядаючи різні види ідентифікації, вважає, що етнічна ідентифікація саме завдяки потужному емоційному резонансу володіє здатністю “нейтралізувати й відносити до нижчої категорії емоційно слабші ідентифікації”. Тобто, за словами вченого, зактивована етнічна ідентифікація, етнічний інтерес та етнічна стурбованість роблять ” класові інтереси… психологічно менш відчутними в емоційному житті людей ніж етнічність” [4, .60-61]. На вирішальну роль почуттів у процесі етнічної самоідентифікації вказує і психолог В.П.Москалець. Він, зокрема, наголошує, що без “любові-самоототожнення” з певною національною культурою та із сприйняттям цієї культури як органічної частини свого “Я” людина не здатна “обирати” і “творити добро”[5,c.29]. Звідси, почуття національної ідентичності, усвідомлення членом етносу його приналежності до цієї спільноти, її цінності для нього є одним із фундаментальних засобів скріплення певної національної спільноти. Вочевидь і В.І.Козлов, даючи визначення етнічної спільності, на перше місце ставить саме етнічну свідомість, стверджуючи тим самим, що вирішальний чинник єднання лежить саме в сфері духовного. Подібний погляд на націю зустрічаємо у В.Мороза: ”Нація - це синтез всього духовного, чим володіє людина” [6, c.27]. Національний характер, забезпечуючись спадковою передачею за допомогою традицій, без яких не буває нації, становить основу національної психіки. Тому національний характер є своєрідним ідентифікатором даної конкретної національної
