Його твори експонувалися на гос-подарсько-промислових виставках у Відні (1572;, Львові 1577;, Трієсті (1878), Станіславі (1879), Коломиї (1880), де талант автора проявлявся з дивовижною силою. Основа художньої творчості майстра — традиції гуцульсь-кого різьблення.

Другий період розвитку художньої обробки дерева припадає на кінець XIX століття. Удосконалюються моти-ви плоского різьблення, вводиться інкрустація різноколірним деревом, рогом, перламутром, металом, бісером. На цей час припадає і творчість його синів — Василя, Миколи і Федора, які зберегли батьківські традиції.

Своєрідними майстрами плоскої різьби в Яворові були Іван, Петро та Юрій Гондуряки. Онуки Ю. Шкрібляка Юрій і Семен Корпанюки не лише продовжили справу дідуся, а й значно розвинули технічні та технологічні прийоми яворівської різьби по дере-ву, підняли на вищий рівень худож-ньо-стильові можливості, їхній вклад у скарбницю школи різьби по дереву складає пишний, самобутній вінок щедро обдарованих талантом, істинно народних митців Гуцульщини.

У той час в с. Річка творчо працює Марко Мегедилюк, який також зумів удосконалити технічні й художні прийоми обробки дерева. Він почав

прикрашати вироби різноколірним бісером, вибиранням фону, де приділяє велику увагу орнаменту, вважаючи його домінуючою частиною всього тво-ру. Серед майстрів-різьбярів його села особливо вирізнялись Яків і Микола Тонюки, Петро Григорчук.

До розвитку косівської різьби при-клався Василь Девдюк, поєднуючи її з інкрустацією. Він вводить інкрустацію різноколірним деревом, бісером, мета-лом, перламутром та поліруванням виробів. Розробляє нові орнаментальні мотиви різьблення: "сльозки", "гачки". Косівська школа різьби та інкрустації по дереву славна такими майстрами, як Микола Тимків, В. Кабин, В. Гуз, І. Балагурак, М. Федірко.

Оригінальністю й самобутністю ви-різнялась брустурівська школа. Тут плідно працювали П. Ткачук, М. Грепиняк, О. Ванджуряк.

Створюються центри гуцульського різьблення: Косів і села Яворів, Річка, Брустури. їхні витвори привертають увагу чистим кольором деревини і грою світлотіней на різьбленій по-верхні, виблискуванням відполірова-них випуклих форм, своєрідним місце-вим колоритом, інкрустацією різними матеріалами. Такі предмети домашньо-го вжитку настільки тісно ввійшли в народні традиції, що стали гордістю кожної оселі. У них проявилися бага-та уява, естетичний смак і м'яка філо-софська натура гармонії.

Народне декоративне мистецтво Гуцульщини — оригінальне художнє явище українського народного мистец-тва.

2. В.Г.Девдюк – видатний майстер різьби по дереву

Василь Григорович Девдюк увійшов в історію народного мистец-тва Гуцульщини не лише як чудовий майстер з різьби по дереву та мосяжник, але й як і талановитий учитель, який зростив цілу плеяду майстрів.

Навики столярства молодий хло-пець перебрав від свого батька. Мис-тецький світ різьби для нього відкри-вся в селі Яворові, колисці різьбярс-тва, в знаних майстрів Юрія і Василя Шкрібляків. „Різьба — це складна, чудова праця — розповідав Девдюк — сам токарний станок зайняв мою цілу увагу, а коли побачив старого майстра, який з такою любов'ю кож-ний предмет прикрашував складним орнаментом, вирізував поля циркулем, так подумав собі, що найкраще мені стати на цей шлях розвитку". Мисте-цтво мосяжництва майстер перейняв від брусторських майстрів Миколи та Дмитра Дутчаків.

В 1904 році комітет господарсь-ко-промислової виставки в Коломиї направив молодого талановитого май-стра у Відень на промислово-мисте-цькі курси. Закінчивши їх Девдюк по-вертається у рідне село Старий Ко-сів. Згодом українська інтелігенція Бу-ковини покликала до міста Вижниці талановитих майстрів: Марка Мегеденюка з села Річки та косівчанина Ва-силя Девдюка вчителями різьби та мо-сяжництва у новостворену школу різь-бярства та металевої орнаментики. У цьому ж році Девдюк запросив до школи інструктором свого першого вчителя, Яворівського різьбяра Васи-ля Шкрібляка.

Слід відзначити, що державна ін-спекція перевірки розвитку промис-лів на Буковині та Галичині у 1886 році засвідчила цілковитий занепад традиційного ремісництва та відсут-ність будь-яких нових проявів його розвитку. Основна причина була у відсутності спеціальної освіти.

Особливо активно розгорнулася діяльність буковинської інтелігенції в кінці XIX століття, значною мірою ви-кликана ініціативами представників української громадськості у Буковин-ському сеймі, сприяння Віденського цісарського двору. Це і привело до створення ряду навчальних закладів, а серед них і школи у Вижниці, куди і були запрошені провідні майстри Косівщини.

У перших звітах новоствореного навчального закладу зазначалося: „Краєвий научний заклад для різьбяр-ства та металевої орнаментики (оздо-би) у Вижниці має на цілі учити синів мешканців руських гір на Буковині природженій тому населенню штуки — різьбярства і металевої орнамен-тики та тим способом плекати цю га-лузь домашньої штуки".

Навчання у школі тривало три роки. Навчальна програма складала-ся із таких предметів: різьбярство та інтарсія, столярство, українська мова та граматика, арифметика та геомет-рія, перспективний рисунок та звичаї. Учням виплачувалась стипендія у 20 корон.

Працювати у школі було важко. Невистачало сировини та інструмен-тів. Навчання проводилося лише влі-тку, бо учні не мали ні взуття, ні теп-лого вбрання. Частково матеріальні нестатки покривалися за рахунок ре-алізації виготовлених речей.

У зв'язку з початком Першої Сві-тової війни і наступним приєднанням Буковини до Румунії, а Галичини до Польщі, збільшуються утиски влади та змінюється напрямок діяльності за-кладу. Тому Василь Девдюк поверта-ється у своє рідне село, де якийсь час займається домашнім господарс-твом, а водночас думає про створен-ня державної промислової школи в Косові. Звертається з клопотанням до уряду, але безрезультатно. І ось в 1923 році при допомозі львівської „Достави" Девдюк закупляє потрібні верстати, для цього він під великий процент позичає один мільйон марок. І відкриває у своєму помешканні при-ватну майстерню, а також закладає школу деревного