На раньому етапі свого існування, в боротьбі за виживання люди вдалися до гуртових, колективних дій по добуванню, а затим і виготовленню, виробництву засобів до життя. Для того, аби ці гуртові, колективні дії були доцільними, необхідно було людям винайти належні засоби усвідомлення спільної мети, шляхів її досянення та місця і ролі кожного у спільних діях, спрямованих на досягнення мети. І вони винайшли ці засоби — прості і геніальні водночас: своєрідні «ділові ігри», «репетиції«, названі ними обрядом..

Корінь цього слова — ряд (рад) спільний для всіх слів, які колись означали роботу: радити (рядити) означало працювати, трудитись. Відгомін цього смислу сьогодні виразно відчутний у таких, споріднених з українською, мовах, як болгарська та сербсько-хорватська: радити там означає робити, працювати; радник — робітник, працівник. Та власне й у нашій мові це значення зберегалось у таких висловах, як «зарадити справу'.'Дати раду чомусь» у нас означає зробити щось до пуття, а не «дать совет«.

Слово обряд означало певну послідовність операцій при виконанні спільної роботи. Корінний смисл, технологічне значення його, збереглося й подосі в добре відомому терміні наряд — це загадування (наказ), що, де скільки і як належить зробити. Обрядування — це облаштування (рос. обустройство), впорядкування.

Відгомін корінного смислу слова обряд простежується також у цілій низці сучасних слів: судити — рядити, виряджати, спорядження, ряджені, знаряддя, ряжанка, снаряд, прядиво і т.д. і т.п.: від старосільського рядна до державного уряду, від праукраїнського рала — до сучасного індійського раджі…

Слово рядно (радно) — це віддієслівний іменник, що вживався для загального означення виробу: це те, що зроблено, вироблено. Уряд- це суспільний «виріб», «утвір«, »пристрій« (по-сучасному — орган) для урядування, тобто налагодження, облаштування — обрядування суспільного життя. Подібно й порядкування на землі (грунті) означувалось дієсловом радити (обрядити) землю: обрадити ®о(б)радити ®о(б)ра(ди)ти ® орати. Відтак збереглися й назви інструментів обробітку поля радло (radlo — у чехів, ра(д)ло у нас), звідси ж — оранка, орач (сербо-хорв. — ratar, zemljoradnik — землероб), рілля (польск — rola, звідси rolnik (землероб, орач) та(землеробство).)(1: )

Вже з вищенаведеного зрозуміло, що ці «ділові ігри» були переважно трудовими, тобто пов’язаними насамперед із сферами виробництва засобів до життя (мисливство, землеробство, рибальство тощо). Навіть у тих випадках коли, коли ці «ділові ігри« позірно стосувалися сфер, на перший погляд мало пов’язаних із безпосереднім виробництвом засобів до життя (наприклад, магією, яка являє собою не що інше, перетворений (імовірно спотворений) різновид праці). Одним словом, — всі найважливіші сфери життя людей упорядковувалися за допомогою цих »ділових ігор«, що дістали найменування »обряд«. І в міру того, як праця людей ставала співпрацею, чуття ставали спів-чуттями, відомість ставала свідомістю, первісне стадо приматів поступово перетворювалось на людське суспільство, і ця суспільна, свідомість починає відігравати провідну роль у житті людських співтовариств.

Кожний обряд мав і має цілком певне навчально — практичне, виховне та емоційне призначення. Навчально-практичне — полягає в тому, щоб навчити певний гурт (колектив, групу людей) чомусь (якомусь трудовому процесу, доброму (належному) обходженню, якійсь корисній, доброчинній дії. Виховне — щоб збудити і почуття краси, людської гідності, добра та прищепити навички відповідного поводження.. А емоційне — щоб підготувати, духовно налаштувати людей (людину) на ту працю, дію, вчинок, надати душі святкової піднесеності і принести іншим радість.

Пізніше, в міру того, як праця набувала більш-менш подібних до сучасних ознак індустріального виробництва, вдосконалювалися інші засоби фіксації техніко-технологічних досягнень (мова, писемність, графіка тощо), первісне навчально-практичне призначення того чи іншого виробничого обряду відпадало, однак виховна та емоційна функції залишалися.Обряд ставав своєрідною прикрасою суспільного життя, переходив у сферу художньої діяльності, мистецтва.

Вище зазначено, що, виникши, суспільна свідомість починає відігравати дедалі більш важливу, зрештою — вирішальну вирішальну роль у житті суспільства. Але ж суспільна свідомість від самого початку мала так би мовити «віртуальний характер» — це була уявна сукупність окремих, індивідуальних свідомостей. Отже, перед людьми постало завдання знайти засоби для виявлення та вираження цієї суспільної свідомості, її фіксації, закріплення, у формах, придатних для збереження й нагромадження та поширення як у просторі — від сусідів до сусідів, так і в часі — від батьків до дітей та онуків. І вони їх знаходили — жест, малюнок, слово спочатку усне, мовлене, далі — писемне тощо. Але найпершим і найважливішим засобом стала все -таки наочно-дієва імітація колективних дій, стали оті своєрідні «ділові ігри«. Відтворюючи типові суспільні ситуації, які мали для людей життєво важливе значення, люди »відпрацювали« найдоцільніші, найефективніші колективні дії, визначали й усвідомлювали місце та роль у цих діях кожного члена суспільсьва (громади, групи, товариства). Порядок, послідовність доцільних дій запам’ятовувалися, ставали керівництвом до дії у майбутньому і поступово увіходили у звичку (звичай)та передавались з покоління у покоління, ставали традицією.

В основу формування обрядів лягли не тільки трудова діяльність людини в вузькому значенні, а й відбиток космологічних знань. Господарські дії людини проходили в річних змінах, так обряди відображали причетність людини до праці, до природи.

Отже, обряди — це соціально-культурний феномен, що являє собою комплекс символічних дій, спрямованих на усвідомлення й «оформлення» (упорядкування) певних дій людей у повсякденному побуті, у їх громадському житті, життєдіяльності суспільства та його органів (держава, церква, профспілки, поліитичні партії, громадські організації тощо). Вони є складовою частиною традиційно-побутової та суспільно-національної культури народу й містять у собі елементи музичного, пісенного та хореографічного, драматичного, декоративного та інших мистецтв.

ЛІТЕРАТУРА

Сергій Безклубенко Етнокультурологія / Критичний аналіз наукових засад Київ 2002.-С.12–14

Ключевський В. Курс русской истории. Ч.3.// соч.в  тт.-т.Ш.--М.,1957, с.290

Закович Н.М. Советская обрядность и духовная культура. Киев: Наук.думка, 1980., с.25

Угринович Д.М. Обряды. За и против. М.: Политиздат, 1975.-с.5

Фурсин И.И.Природа и социальные функции обрядности: Автореф.дис., канд.фил.наук, Ростов на Дону,1974.-с.17

Календарные обычаи и обряды в странах зарубежной Европы \ Исторические корни и развитие обычаев. Издательство «Наука» Москва 1983. — с.6

Парфьонова О.І. Традиції в моральній культурі українського народу (друга половина ХІХ — ХХ ст.): Автореф.дисерт., канд.істор.