3.5. Пропозиції до “проекту незалежнаУкраїна”

Попри все Україна залишається проблемою. Проблемою для самої себе, адже для більшости її громадян існуючий стан справ неприйнятний. Злагоджене мовчання зовсім не означає згоди з ним. Якщо суспільство і далі не змінюватиметься, а тільки виживатиме, то воно рано чи пізно приречене піти на дно. Тому все ж потрібно хоча б концептуально думати над тим, що робити, бо далі так жити дійсно не можна.

3.5.1. Європейський проект

Одним із найпривабливіших для такої середньої у світовому масштабі держави як Україна міг би стати європейський проект. За умови, що на сьогодні жоден вступ України в ЕС неможливий, цей проект може полягати у тому, що вона повинна максимально гомогенізувати всі сфери свого життя із стандартами, прийнятими у ЕС. Зрештою, нещодавно Україна прийняла розраховану на 7 років програму інтеґрації з ЕС – практичного узгодження законодавства, економіки тощо із стандартами ЕС. Зближуватися з ЕС вона повинна, максимально опираючись на підтримку США, а у подальшій перспективі – на ФРН і, можливо, у тактичному аспекті, на Польщу. Часові рамки проекту будуть визначатися ефективністю ЕС, після завершення двох хвиль його розширення, а також можливими політичними колізіями, які можуть прискорити чи сповільнити цей процес.
 

3.5.2. Чорноморсько-Середземноморський проект

Можливим напрямком розвитку “проекту Україна” (за умови блокування розвитку проекту у напрямку ЕС та складнощами розвитку його у напрямку РФ) може бути розвиток стосунків у напрямку Чорноморсько-Середземноморського басейну. ГУУАМ (політичний союз Грузії, Узбекистану, України, Азербайджану та Молдови) є певним пролегоменом цього проекту. Цей проект має непогані економічні перспективи – транспортування та можливу переробка нафто- й газопродуктів із Каспійського реґіону, Кавказу, не виключено, що й Близького Сходу. Говорити про демократизаційний ресурс цього проекту немає підстав. Україна уже практично є лідером цього політико-економічного об’єднання і може зайняти непогані позиції в Організації Чорноморського співробітництва.
 

3.5.3. Росієцентричний проект

Мабуть, зовсім не слід іґнорувати і “росієцентричний проект”, але не той, що його формує РФ, а власне український. Україна може сама спробувати вибудовувати свої стосунки з РФ у відповідності до власного “росієцентричного проекту”. За певних, хоча майже нереальних обставин, коли обидві сторони знайдуть справжнє порозуміння, цей проект може бути дуже ефективним. Однак для цього мають змінитися як Росія, так і Україна. Щонайперше Росії слід відмовитися від свого імперського синдрому і шукати не тактичної, а далекосяжної вигоди за умов існування не маріонеткової, а дружньої Української держави. Натомість Україні слід позбутися того страху, який небезпідставно пов’язаний із російським імперіалізмом, а разом з тим вийти з того стаґнархічного глухого кута, у який вона сама себе загнала.
 

3.5.4. Буферний проект

Зараз частково втілюється суміш стаґнархічного та американського “буфернихі проектів”, які несміливо планують у Києві, а не тільки у Вашинґтоні. Стратегічне партнерство з США та Росією дозволяє українським стаґнархам реалізовувати свою “політику буфера”, який нікуди не рухається і не розвивається як суспільний організм. Для США не так, зрештою, важлива форма режиму, що панує в їхнього стратегічного партнера, як політичні та військові зобов’язання, вірність України саме як політичного партнера. Це вміло використовує Київ. Він паразитує на своєму ґеополітичному ресурсі, тим самим консервуючи існуючий стан справ. Разом з тим, Київ не занадто наближається до Росії+, забезпечуючи собі поле для стаґнації і в цьому напрямку.
 

3.5.5. Балтійсько-чорноморський проект

Майже нереальним чи втраченим через об’єднання Росії та Білорусі та однозначної ЕС-івської спрямованости країн Балтії є “балтійсько-чорноморський проект”. Тим самим Білорусь була нейтралізована як природний стратегічний партнер України. Чомусь про це практично всі забули. Натомість про Польщу, яка усе ж більше відрізняється від України за всіма своїми параметрами, говориться більше. Однак, попри те, що зараз діється у Білорусі, білоруський ресурс усе ж може таки колись спрацювати.
 

3.5.6. Темпоральний “проект Україна”

Одним із можливих проектів може стати очікування приходу нових ґенерацій, коли з відходом старої номенклатури відійде і її спосіб мислення, а відповідно, й спосіб прийняття рішень. Молодь повинна би мати більш розвинений “державний” та “підприємницький” досвід. Зрештою, вона неминуче мала б заявити про свою претензію на владу. Однак чи виховується така молодь? Більшість борсається у проблемах стаґнуючого суспільства. Водночас, номенклатура та стаґнархи налагодили систему відтворення своїх послідовників. Совєцька номенклатура породила олігархію та стаґнархів, а ті, у свою чергу, “виховують” наступників, не зацікавлених у втраті своїх позицій та побудові громадянського суспільства. Це може заблокувати розвиток України взагалі.
 

3.5.7. Мовний “проект Україна” / “проект Україна-Мова”

Попри майже повну безперспективність за умов “государства Украина” цього проекту, його все ж слід заявити. Українська мова, як консолідуючий елемент потенційної української політичної нації може мати велику перспективу. Однак і досі, у постколоніальний, а, фактично, неоколоніальний період нашої історії вона зазнає нещадних репресій уже в незалежній Україні. Тому перед суспільством стоїть завдання поширеної самоідентифікації саме з українською мовою, витворення власне українського бачення світу. Побудувати ефективну та самостійну ідентичність на основі фактичного білінґвізму населення України (за умов жорсткого пресинґу з боку російського неоімперського дискурсу та неоросійської / російськомовної ідентичности) неможливо.

Отже, залишається тільки працювати над цими та, можливо, іншими напрямками розгортання “проекту Україна”.

За незалежність нової держави Україна і втілення “проекта Украина” не було пролито практично жодної краплини