Для осучаснення пластової праці ГПБ скликає в міру потреби Пластові Конгреси. Другий відбувся в 1966-1971рр., третій розпочався в 1984р.

Головний Пластовий Провід тісно співпрацює з українським шкільництвом, має зв'язок з ієрархіями Українських Церков, та має своїх капеланів і є в системі Світового Конгресу Вільних Українців як найвищого організаційного чинника українців поза межами України.

Розвиток Пласту На Коломийщині

1920р. українці починають переходити від військового до мирного способу життя, хоча стан облоги ще тривав. У цей час починається відродження пластових осередків, які польська влада не реєструвала, але й не забороняла. Єдиною формою для їх існування при середніх школах була наявність опікуна.

У вересні відновила свою роботу Верховна Пластова Рада (ВПР) як окрема секція (згодом комісія) УКТОДОМ. Її знову очолив О.Тисовський. Проте коли пластуни Львова запропонували йому взяти на себе обов’язки коменданта Пласту, він відмовився, мотивуючи це, як зазначає у спогадах, тим, що становище вчителя і державного службовця нібито не дозволяють належним чином нести весь тягар цієї праці. Натомість він запропонував кандидатуру свого брата Степана Тисовського, майора австрійської армії, який на той час займав посаду секретаря Товариства українських вдів і сиріт. Після ознайомлення з ідейними та організаційними засадами Пласту С.Тисовський дав згоду. Хоча в організації він був новою людиною, але з усією енергією та відповідальністю українського патріота взявся за працю і за короткий час встиг зробити надзвичайно багато для пластової справи.

У цей перший повоєнний період діяльності Пласту – 1920-1923рр., коли йшло пристосування до нових умов польської окупації, розпочинається тривала боротьба за надання Пласту офіційно-правового статусу. І надалі вона розгорталась у трьох головних напрямках:

1.Організація Пласту як суто шкільної установи під пильним наглядом адміністрації навчальних закладів.

2.Утвердження діяльності Пласту під опікою УКТОДОМ.

3.Затвердження власного статуту Пласту як самостійної громадської організації.

Був правда, ще один варіант: входження українського Пласту до складу польської організації гарцежів, для чого у її статут були внесені відповідні зміни. Але його відразу категорично відкинула українська сторона, бо в такому разі з інституції національно-патріотичного виховання молоді, Пласт перетворився б на засіб її полонізації.

З огляду на загальне становище українства під Польщею найперспективнішим для Пласту було його існування під УКТОДОМ. Саме цей напрям наполегливо прагнули втілити в життя . Проте тут виникли численні перешкоди. Перш за все, слід зазначити, що статут УКТОДОМ, затверджений 28 червня 1918р., тобто за часів Австрії, головну мету своєї діяльності визначив як «охорона та опіка над дітьми та молоді української національності». Це ніби давало формальне право на ведення скаутських організацій. Проте саме навколо цього пункту, особливо після затвердження, без змін статуту УКТОДОМ Львівським воєводством у листопаді 1923р., точилися гострі дискусії, що переходили у пряме протистояння між прихильниками та противниками Пласту. У них були втягнуті не лише пластовий, а й український громадський провід, з одного боку, а з другого – польські владні структури – від повітових староств і поліції до міністерств внутрішніх справ та освіти і віросповідань. Про їх гостроту та перебіг докладно засвідчує велика кількість архівних матеріалів.

Проблема діяльності Пласту під патронатом УКТОДОМ була дійсно складною. З одного боку, у листопаді 1922р. Львівська шкільна кураторія визнала права Товариства на ведення Пласту згідно з підручником О.Тисовського «Життя в Пласті». Та з другого – у його статуті організація Пласту конкретно не обумовлювалась. Виходячи з п.3-го статуту, УКТОДОМ мало право: «творити свої філії, кружки, й інші організації для опіки та виховання дітей та молоді». Отже, це давало формальну підставу для створення УКТОДОМ пластових відділів, які могли діяти при його філіях без окремого дозволу місцевої влади. Проте це суперечило польським законам про «стоваришення»(про організації), оскільки кожна з них мала бути окремо зареєстрованою. Таке протиріччя не було повністю розв’язане аж до заборони Пласту. Хоча в такий спосіб ціле десятиліття пластовий рух у Галичині зберігав свою самостійність, що давало підстави для постійних репресій проти нього.

Перші кроки повоєнного Пласту у Галичині носили спорадичний характер. Спочатку діяльність відновлювалась у Львові. За наступних трьох років відбувається вже досить активний процес відродження не лише старих, але й створення нових осередків, головним чином при гімназіях «Рідної Школи», семінаріях СС Василіянок та інших українських навчальних закладах У Львові, Станіславові, Стрию, Рогатині, Золочеві. Відроджувався Пласт тоді і в Коломиї. Діяв він при Коломийській гімназії(тепер школа №1), та в українській школі ім. Т.Шевченка, відомому на той час центрі громадсько-політичного та культурно-освітнього життя краю. Їх організаторами та провідниками здебільшого виступали довоєнні члени Пласту, вчителі та відставні старшини української армії. Вони, як правило, залишались у ролі пластових виховників. В Коломийській гімназії Пласт вели різні професори.

Вів