«…І поки громада цеголок була маленька, ніхто на неї не звертав уваги. Коли ж вона збільшилась, коли такі цеголки почали сипатись з усіх боків, з усіх навіть тих найглухіших кутків української землі, тоді чорні ворони почали на неї задивлятись з ненавистю, почали планувати знищення цієї мурованої праці. Захотілось їм показати свою силу, захотілось показати світові як от одним махом пера потрафлять знищити все те добре, що ті слабші власними руками здобули…» (Козацький Д. 1911-1939р.)

Багато пластунів, перебуваючи в різних сотнях та полках, стали для маси вояцтва взірцем моральних чеснот із своєю незламною вірою в здобуття Української держави. Особливо багато їх було в 2,4,5 та 21 бригадах, в яких окремі відділи складались виключно з пластунів. Багато пластунів з Коломиї (ще із Станіславова, Самбора) були прийняті у старшинські школи… Багато пластунів було у тилових частинах та сотнях кінноти. Петро Франко відіграв велику роль в організації української військової авіації. За його пропозицією було створено Летунський Відділ УГА, який він спочатку і очолив… Надзвичайно важко, якщо взагалі можливо назвати реальну цифру щодо кількості пластунів в УГА. Дуже наближено, з урахуванням загального стану Пласту у ті роки, можемо сказати, що їх було на той час 450-600. Багато з них не повернулось. І гинули не лише від куль чи гарматного заліза, але також від тифу.

Як пише Дмитро Кузик у своїх спогадах про шкільні роки у Коломийській гімназії за директора Мостовича: «По якомусь часі в гімназії заснована була пластова організація – цілий полк під проводом Мартинкова як сотника. Полк ділився на чотири сотні, сотні на чоти, а чоти на гуртки. Спочатку я був гуртковим , а пізніше мене призначили чотарем. Відповідні військові вправи робили ми не тільки на шкільному подвір`ї, але й у воскресінецьких лісах. Записували ми свої добрі діла, які треба було робити. Не вільно було нам не курити, ні пити алкогольні напої. То була дуже добра виховна організація. А що наш господар кляси Михайло Роздольський, найповажніший і найвпливовіший виховник у гімназії, своїм виховним хистом, часто може занадто холодним і стриманим, умів нашу клясу зробити найкращою в гімназії. Розв’язання Пласту. Не треба було довго чекати розв’язання Пласту, саме в тих часах і обставинах, зараз по війні з Польщею. Тоді небагато з нас створили тайний гурток, який відбував таємні сходини в гімназійній бурсі. Місце не було відповідне, бо по якомусь часі покликав мене директор Мостович як гурткового до канцелярії, де заявив , що поліція його повідомила , що ми заложили таємний пластовий гурток і відбуваємо сходини , де я є провідником гуртка і за це в першій мірі відповідальний. Директор порадив перестати і не наражувати нашої гімназії. Це перший раз, що я говорив з директором особисто.

Я розказував йому, що пластові ідеї й напрямки потрібні й корисні для співжиття, для респекту до старших, для відданості Богу й Україні. По дальшій розмові він погодився робити старання в кураторії для відновлення Пласту при умові, що ми знайдемо іншого професора на опікуна Пласту, бо вчитель руханки Петро Франко, мовляв, не надавався на цей пост, бо був опікуном розв`язного Пласту. Я цього не оспорював, тільки обіцяв просити когось із поданих мені директором професорів на опікуна Пласту й подати йому до апробати. Та це не була легка справа й не пішло. Професори пам’ятали, що всіх їх колег, господарів кляси, де були скинені орли, кураторія звільнила зі служби, а також знали, що деякі хлопці люблять робити професорам прикрості, навіть своїм колегам. Жоден з них не погодився на цей почесний пост». Деякі свідчення про зміни настроїв у Шкільній Кураторії після заборони Пласту дозволяють зробити припущення, що якби ця справа вирішилась позитивно, вона могла б стати прецендентом для таких рішень і в інших гімназіях.

Виконавчий відділ, а згодом і Пластовий центр, призначали своїх зв`язкових для окремих пластових осередків. Але налагодити сталі контакти в умовах нелегальності не вдалося і, отже, цей рух не зміг вийти на широкий шлях розвитку.

У той же час щодо пластунів почастішали провокації, зокрема невідомі особи часто намагались розпитувати їх про свої переконання та прагнення. Згодом після цього, як правило, наступали арешти. Це змусило керівництво організації видати у грудні 1922р. «Пересторогу», яка наказувала «не зав`язувати розмови з незнайомими людьми, які довідують про ваші погляди і т.п.».

У 1923р. справа Пласту опинилась, як кажуть, у «підвішеному стані». Поліція та староства бомбардували воєводства з вимогами про заборону Пласту, а ті, у свою чергу, домагались від міністерства внутрішніх справ та Львівської шкільної кураторії відповідних деректив.

З початком 1924р. репресії проти Пласту посилились з новою силою. Певною мірою до цього спричинилось розпорядження міністерства внутрішніх справ від 12 січня, яким, крім загальних інформацій, від галицьких воєводств вимагалось завести «окрему форму донесень про діяльність організації Пласт у політичному напрямку». Збір її супроводжувався новими заборонами та переслідуваннями. При цьому чимало староств не без гордості повідомляли, як ліквідовували пагони організації у тих місцевостях, де вони щойно з`явились.

Чимало фактів засвідчують про недбалість адміністрації у виявленні осередків Пласту. Для прикладу, вона повідомляла, що