Перший верховний пластовий з’їзд відбувся 6 квітня 1924р. у Львові. Сюди прибуло 22 відпоручники пластових куренів. Головний зміст рішень з`їзду полягав у виробленні основних напрямів реформи Пласту. Свого роду офіційною реакцією на рішення з`їзду став лист Львівського воєводства до Окружної шкільної кураторії від 9 квітня, який був розісланий до інших воєводств і повітів. У ньому зазначалось, що УКТОДОМ «не може дати гарантію, що керівництво Пласту буде складатись з людей, не ворожих Польській державі», тому «легалізація існуючих пластових організацій є передчасною» і повинна бути відкладена до часу, коли український політичний табір не стане на грунт польської державності. Так надання правового статусу пов`язувалося з урегулюванням усіх польсько-українських відносин. Хоча справа Пласту не була вирішена, але його переслідування дещо припинилися.

У травні 1924р. ВПК прийняла рішення, відповідно до якого пластові полки перетворювались на менші за чисельністю курені, що ставали головним організаційним осередком. У 1926р. був виданий правильник, яким остаточно унормовувались вимоги до пластового куреня. Завершити цей напрям реформи слід було до кінця 1926р. Але у деяких пластових частинах так і залишився старий поділ і навіть вживалась застаріла термінологія.

Другим важливим аспектом реформування Пласту стало запровадження територіального поділу. Для поліпшення організації та контролю над пластовими частинами, посилення їх ініціативності та відповідальності ВПК розділило терен Галичини на шість округів (областей). Округ Коломиї звався Гуцульський. Для керівництва всіма справами в кожному окрузі обирались Окружні пластові ради (ОПР) зі своєю Окружною пластовою командою (ОПК), які складались із пластового проводу та представників філій УКТОДОМ. ОПК і ОПР ставали допоміжними органами ВПК.

Важливим напрямом стало створення дівочого Пласту, тобто окремих частин із власними ідейними та організаційними засадами. У Коломиї існували в той час курінь ім. М.Вовчка та 13 пластовий курінь ім. Орисі Завісної. При 13 курені ім. О.Завісної існував гурток, до якого входили Наталка Стефанів, Стефа Михайлюк, Решетилевич, Ощипко, Маркевич, Дашкевич, Зєлик, Єндик.

Зі спогадів Ярослави Дем’янчук-Томич…

«Друга половина 20-х років – це час буйного розквіту пластового життя в Коломиї. Пластова ідея знайшла грунт в духовності середньошкільної молоді і старших кляс народних шкіл. Це було покоління, що в ранньому дитинстві переживало короткі, але повні надії місяці власної державності, що бачило її упадок і запам’ятало зв’язані з ним трагічні події.

Нашу національну ідею різьбили і репресії польського окупанта, і стихійний гнів народу, і безприкладний героїзм Ольги Басараб. Ми зачинали розуміти, що на чергу тепер прийде наше покоління і що нам треба готуватися до нашого історичного завдання.

До Пласту горнулися всі, що прагнули чогось кращого, ліпшого, що духом рвались до висот, що бажали щастя й волі своїй нації. Пластова ідея формувала і спрямовувала в одне русло їхні юнацькі пориви, вчила підпорядковувати справи-одиниці потребам нації. Адже в ім`я народу, для його визволення і майбутньої величі зобов’язувались пластуни «плекати силу і тіла і духу» і, забуваючи про власні, особисті справи – «щирити красу і щастя по всій Україні».

Яким легким і бажаним став обов’язок праці над собою в світлі доброї мети: «Щоб нарід мій вольний могутній зростав!..» Тому коломийські пластуни куреня ім. Марка Вовчка радо і добровільно відкривали годину сну зо свого відпочинку, щоб щоденно вранці перед шкільною наукою на площі Народного Дому присвятити її на фізичні вправи, біг, легку атлетику, тощо під досвідченим проводом старшого пластуна Романа Шипайла.

Напружувались м`язи при метанні кулею, ратищем, чи диском. Світилися очі і швидко проминала година. З пластовою піснею бадьоро виходили юначки з площі на бруковане подвір`я Народного Дому. «Гартуймо наш юнацький дух, юнацьке гасло воля й рух, ніщо нам лихо, ні пригоди» - котилося лунко коридорами. Ще хвилина-дві і тиша по клясах свідчила, що там іде серйозна праця.

Опікун пластового куреня ім. Марка Вовчка професор Володимир Павлусевич, видатний педагог, ідейний громадянин, був зразком патріотизму, характерності і відданості в праці для молоді. Життєрадісний і товаристський , мав він дуже сильний вплив на молодь, не тільки пластову, а й середньошкільну. Як опікун пластової організації на терені «Рідної Школи» в Коломиї, був ініціатором і душею пластової постійної праці в гуртках, святочних імпрез, весняних та осінніх мандрівок на природу та інших починів , що оживляли наше пластове життя.

З весною почали ми практичне пластування на природі. Найчастіше відвідували ми улюблену Воскресінецьку гору. З пластовою піснею на вустах виходили ми швидким кроком поза місто: «Гей пластуни, гей юнаки…»

Безтурботний сміх і гомін котились вулицями села Воскресінці, надпрутянськими лугами. Ще тільки перевізник перевезе нас лодками через р. Прут і ми вже під горою. Нетерпеливо приспішуємо ходу , щоб скоріше вийти на наші улюблені місця. А навипередки з нами бігла пісня; вона несла вістку, що діти сонця і весни ідуть у гостину до «матері-природи». І мати раділа – щедро обсипала ласками своїх дітей, стелила їм під ноги сині килими пролісків серед трав, розсипала золото лотишу і звеселяла гостей пташиним щебетом. Пахуча черемха нагиналась розквітлими галузками до простягнених дівочих рук і протяжним шумом озивався ліс.

На пластових заняттях і забаві швидко