Курсова робота - Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов
61

над усією Руссю в давньому розумінні її етнографічного ареалу. Відтоді всі галицько-волинські князі, продовжуючи цю традицію, називалися князями і господарями "Руської землі" або "всієї Руської землі", а на печатках був відображений титул "короля Русі" (Rex Russiae). Галицький князь Роман Мстиславович, який зібрав усі етнографічні землі русинів, у літописі називається "самодержавцем усієї Русі". На Заліссі, в Московщині, до титулу "всія Русі" повернулися знову наприкінці XV ст. На цей час (з 1448 p.) руська православна церква остаточно поділилася на дві митрополії - київську та московську. Церкву Русі та Білорусі (за тодішньою терміноло-гіью - Литви) очолював "митрополит Київський, Галицький і всія Русі", а на чолі самопроголошеної московської митрополії стояв свій митрополит, який, щоб не бути нижчим перед митрополитом київським, теж почав використовувати формулу "митрополит московський і всія Русі". У свою чергу, великі амбіції розпалилися і в московського князя Івана III. Завершивши об'єднання заліських земель навколо Москви й остаточно звільнившись від монголо-татарського панування, він, с-а аналогією до митрополита, проголосив себе "Государем и самодержцем всея Руси" (1492 р.), хоч ні митрополит, ні князь на Наддніпрянській Русі нічим не володіли й зовсім не мали підстав брати на себе титул "всія Русі". Цей титул використовували потім і наступники Івана III, хоч до назви країни він не мав жодного стосунку, бо Московська держава аж до 1721 р. ніколи офіційно не мала назви "Русь", яка, в свою чергу, як назва держави після загибелі Київської імперії ніколи й ніде не поновлювалася. І в очах тодішніх західних європейців Московщина також не ототожнювалася з широко відомою в Європі Рутеніею (тобто Україною), а московити - з рутенцями. З поділом руської православної церкви на київську та московську митрополії започаткована константинопольською церковною адміністрацією традиція використовувати назви Мала Росія і Велика Росія ще більше зміцніла. Під її впливом галицький князь Юрій II (помер 1340 р.) як справжній спадкоємець Русько-Ки-ївської держави починав грамоти формулою: "Ми, Юрій, з Божої ласки природжений князь усея Малия Росії..." (1331 р. та ін.). І в грамотах константинопольських патріархів, починаючи з 1347 р., Галицько-Во-линське князівство часто називається Малою Росією як протиставлення московським землям, тобто Великій Росії. У XV-XVII ст. українські книжники й високі церковні ієрархи стали вживати термін "Росія" і плутати його з назвою "Русь". В офіційних документах того часу засвідчені такі титули: "Митрополит Кіевского престола и всея Росіи" (митрополит Мисаїл, 1476 р.), "митрополит Киевъский, Галицький и всея России" (митрополит Іпатій Потій, 1605 р.) та ін., а русини (українці та білоруси) іноді називали себе "російським" або "роським" народом, підкреслюючи тим самим свою національну відмінність від московських "русских". У самій Московщині терміни Росия, Россия на позначення країни почали вживатися в XVI ст.: назва Россия вперше засвідчена в московській грамоті 1517 р., а в надрукованому 1577 р. у Московській Слободі "Псалтирі" вперше вжито назву "Великія Росіи". Від середини XVI ст. Россией стали називати всю сукупність земель, що увійшли на той час до Московської централізованої держави. Протягом XVI-XVII ст. з'явилися також прикметники росский, российский. Як відзначив М. Костомаров, "слово Россія або Росія, российский було на початку книжним, риторичним, подібним до того, як Франція називалася Галлією, Польща- Сарматією, Німеччина - Германією, Угорщина - Пан-нонією і т. д. З половини XVII ст. вона стала офіціоз- ною, але загальновживаним народним словом не зробилася до пізніших часів" (Костомаров Н. Й. Давно ли Малая Русь стала писаться Малороссиею? // Записки Українського наукового товариства в Києві. - К., 1928. - Т. XXVII.). У середині XVII ст. московський цар Олексій Михайлович, здобувши після Переяславської угоди 1654 р. протекторат над так званою Гетьманщиною, використав стару церковно-адміністративну термінологію константинопольської патріаршої канцелярії і в 1655 р. прийняв на себе титул "всея Великая, Малая и Белая Руси самодержец". Від другої половини XVII ст. і до першої половини XIX ст. Малоросія обмежувалася лише Лівобережною Україною, тобто Гетьманщиною (Полтавщина, Чернігівщина, а також м. Київ), поряд з якою були також землі Війська Запорозького (степова Україна) та Слобідська Україна. Для земель Війська Запорозького (південна Україна) царський уряд вигадав штучну назву "Новороссия". Слобожанщина, яка в урядовій мові тривалий час називалася "Слободская Украина", охоплювала всі східні етнографічні землі українців, тобто сучасну Харківщину, частину Сумщини, Донеччини, Луганщини, а також південь Бєлгородської, Воронезької, Курської і частково Ростовської областей Росії. Незважаючи на те, що історична Гетьманщина ("Малороссия") і Слобожанщина ("Слободская Украина") були заселені одним народом - українцями, ці землі тривалий час мали в царській Росії різний державно-правовий статус: Гетьманщина до другої половини XVIII ст. зберігала деякі прикмети автономної держави (хоч і під зверхністю російського імператора), а Слобожанщина від самого початку належала до Московської держави як її південна провінція. Різницю між цими територіями відчували й українські письменники кінця XVIII - початку XIX ст., які могли навіть протиставляти Слобідсько-Українську губернію Гетьманщині, а Г. Сковорода називав "Малоросію" своєю матір'ю, а "Україну" (Слобожанщину) - тіткою. Наприкінці XVIII ст. офіційна російська назва "Мала Росія", "Малоросія" почала поширюватися й на новоприєднані до Росії (після поділів Речі Поспо- литої в 1772, 1793 і 1795 роках між Росією, Австрією та Пруссією) правобережні українські землі. З 1832 р. царський уряд запровадив для Правобережжя колоніальну назву "Юго-Западный край". Незважаючи на всі потуги царських чиновників, штучна назва

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25