При порівнянні явищ завжди аналізуються ті об'єктивні умови, в яких порівнювальні об'єкти існують у даний час та розвивалися до цього. Сюди слід віднести: особливості встановлення суспільно-політичного ладу, фізико-географічні умови країни, забезпеченість ресурсами, рівень розвитку, залучення до міжнародного поділу праці, географічне положення і т.д.

Порівняльний метод у країнознавстві

Одним із провідних напрямів країнознавчої характеристики є метод географічного аналізу. В ряді праць з географії сільського гоеподарства, опублікованих радянськими вченими (Бесарабовим, Грановським, Ракитником), він отримав назву методу ландшафтно-географічних аналогів. Найчастіше даний метод застосовував для обґрунтування раціонального використання земельних ресурсів. При цьому порівнювалися особливості сільського господарства територій, подібних своїми природними умовами. Зверталася увага не тільки на ступінь подібності природних умов, але й на соціально-економічні фактори, які так чи інакше впливають на сільське господарство. Проводились дослідження по порівнянню Північної Америки і Європи, СРСР і США, Канади і Західного Сибіру. Таке розширення кількості порівнювальних територій суттєво доповнює і методично збагачує дослідження, які раніше проводились в межах окремих країн чи їх частин.

Відомо, використання методу районів-аналогів для порівняння шляхів освоєння півночі Канади і Аляски з одного боку і Крайньої Півночі Росії - з іншого.

Достовірність результатів порівняння залежить від визначеності понять. Невизначеність і розпливчастість (наприклад, меж територій) роблять порівняння неефективним.

Порівняння в географії проводиться у трьох напрямках: у просторі, у часі, а також у просторі і часі одночасно. Порівняння у просторовому аспекті як виявлення просторових відмінностей в країнознавстві найбільш розповсюджене. Головний їх недолік - статистичність. Це ніби моментальна фотографія відповідних властивостей країни чи району.

Досить новим підходом у географії є просторово-часові порівняння, в яких враховується реальна безперервність простору - часу. Для вивчення просторово-часового розвитку в територіальній структурі можна використовувати нескладні методи математичної статистики.

Особливе місце у країнознавстві займають міжнародні порівняння. Глобальний підхід орієнтує на порівняльні міждержавні дослідження не стільки для доведення відмінностей, скільки для проникнення в основу явищ. Прикладом доцільності даного .методу може бути те, що без міжнародних зіставлень майже неможливо оцінити показники щільності.

Сутність класифікації і типології

Класифікація і типологія - два споріднені поняття. Межа між класифікацією і типологією умовна і застосування їх в окремих областях знань значною мірою залежить від історичних традицій (форм класифікації). Разом з тим певна відмінність між ними є. Під класифікацією розуміють групування об'сктш, які вивчаються, виходячи з кількісних ознак (наприклад, класифікація поселень по щільності населення). Під типологією розуміють групування об'єктів за якісними ознаками (наприклад, функціональна типологія поселень). Логічна основа однакова і в першому (класифікація) і в другому (типологія) випадках. Розглянемо їх докладно.

Існують два підходи до класифікації:

Отже, у першому визначенні класифікація виступає як система понять, в другому - як система множини.

У першому випадку класифікація розглядається з точки зору змісту понять, в другому - з погляду об'ємів понять.

Районування як пізнавальний процес - окремий випадок класифікації. Воно включає два великих класи. Першим із них буде класифікація за схожістю ознак, в результаті чого виділяються однорідні географічні райони. Другий - класифікація за зв'язками, у результаті чого проводиться вузлове географічне районування.

Суттєвим недоліком країнознавства є недостатнє застосування типологічних підходів. Типологія - кінцева фаза описового підходу, певний крок до синтезу загального й окремого. Типологічні поняття недостатньо використовуються як методи пізнання.

Типологія є узагальненням. Формується класифікаційний погляд на світ. Класифікація (типологія) зменшує кількість об'єктів вивчення (країн, регіонів), ділить їх на групи і цим самим вносить суттєвий вклад у визначення процесів та явищ. Індивідуальні риси легше розглядати на фоні типологічних. Наявність типологічних (характерних) рис визначається тим, що розвиток держав проходить у відповідності до загальних закономірностей. Водночас загальні закономірності (наприклад, закономірності способу виробництва) мають багато варіацій, пов'язаних із різноманітними конкретними історичними фактами, обставинами. Таким чином, типологічний підхід дає можливість розглянути в усьому об'ємі життя країни і в той же час зрозуміти та відзначити загальні напрямки процесів.

Список літератури