королiвськi люстрацiї землi Галицької та Перемишльської. У цей час селянство за своїм економiчним становищем дiлило-ся на кiлька категорiй. Так, у ХV ст. в Бовшевi проживали королiвськi сокольники та каланнi люди, тобто невiльнi. Коро-лiвськi сокольники мали власнi господарства, вiдробляли пан-щину i сплачували податки. Каланнi ж люди звiльнялися вiд будь-яких повинностей. М. Грушевський вважав, що це були королiвськi слуги рiзних категорiй. Спiльним для цих обидвох верств населення було те, що їм заборонялося без дозволу старости покидати село. У 1441 р. в Галичi вiдбувся суд, на якому позивачами виступало двое селян iз Бовшева, а вiдповi-дачем –Галицьке староство. Крiпаки судилися за право виходу iз села, але програли справу.
Детальнiшy iнформацiю про населений пункт доносять до нас люстрaцiI за 1564-1566 та 1570 рр. На той час Бовшiв населяли кметi (кopiннi жителi) та пiдсадковi селяни (категорiя переселенцiв з iнших населених пунктiв Галичини). Вищевказанi документи називають iмена, а в деяких випадках i прiзвища 22 кметiв та 12 пiдсадкових (вказувалися тiльки глави сiмей). Основна частина податкiв лягала на плечi кметiв. Вони 3 днi в тиждень вiдpобляли панщизнянi повинностi (працювали на рiз-них роботах) та щороку сплачували по 6 гривень чиншу i по 4 мiри пшеницi. Пiдсадковi селяни обслуговували двiр.
У XV-XVI ст. Бовшiв перебував на руському правi. Управите-лем у селі був отаман, посаду якого в 1564-1566 рр. Займав якийсь Юрко. Село мало свою церкву, а також корчму (в даному випадку йдеться про за-їжджий двiр), котру воє-вода руський вiддaв на утримання мисливцям. У нiй часто зупинялися на вiдпочинок проїжджi куп-цi. Своїх волiв та коней вони випасали на вели-кому пасовиську, що зна-ходилось поблизу корчми, i за це сплачували певну грошову суму.
У 1570 р. люстрaцiя повiдомляе про осiлиx людей (21 особу), якi працювали на пaнщинi i платили податки. Ними були вже згадувaнi кмeтi. Пiдсадкових селян (12 осiб) тепер називали заго-родниками, тому що вони були осадженi на менших фунтах або й на самих лише обiйстях (загородах), без орної землi. Як i рaнiше, вони не платили податкiв, а лише обслуговували панський двiр. Бовшiвцi, кpiм сiльськогосподарських робiт, займалися також бджiльництвом та полюванням на бобрiв.
Важке становище крiпакiв змушувало їх покидати село. Так, у 1602 р. з Бовшева до мicтечка Ремезовець утекли двi родини солодiвникiв. Втечi селян спостерiгалися i в наступнi роки.
У 1-й пол. ХVII ст. населений пункт перейшов у власнicть полячки СофiЇ КазановськоЇ (зг. в 1654 р.). У 1661-1665 рр. тут було 6 заселених дворищ. Дiдичевi належали 2 стави на Гнилiй Липіi, млин та корчма (дiяла вона й у XVIII-XIX ст.). Селяни 4 днi на тиждень вiдробляли панщину та платили подат-ки грiшми й натурою.
У XVI-XVH ст. Прикарпаття було одним iз важливих центрiв солеварiння. Солянi джерела знаходилися i у Бовшевi. Для переробки ропи власники села спорудили тут солеварню (зг. в 1783 р.), яка дiяла до першої половини XIX ст.
Історія села в ХІХ –ХХ ст.
У 2-й пол. XIX ст. власником населеного пункту стала роди-на Кжечуновичiв: Корнило (зг. в 1887 р.), Олександр (зг. в1896-1910 рр.) та Софiя (зг. в 1931 р.).
У 1832 р. в Бовшевi вже дiяла пароxiальна школа, а в 1874 р. була заснована 1-класна народна школа з укрaїнською мовою навчання.
27 травня 1906 р. на обiйcтi мicцевого жителя Михайла Цим-бaлiстого зiбралося бiльше тисячi селян, якi вирiшили розпочати безстроковий страйк iз метою добитися вiд помiіщика вищої опла-ти прaцi. Оргaнiзатором селянського заворушення був Івaн Перенeць iз Кiнашева. За короткий час страйк охопив i iншi населенi пункти Галицького повiту. Toдi ж у Бовшiв масово ринули штрейк-брехери, проте зустрiли рiшyчy вiдсiч мiсцевих жителiв. Так, Пахом Дубак поrpожував одному iз "ззйд", що його кинуть iз моста в рiчку, якщо вiн ,,ламатиме страйк", а Гринь Мурафа rpoзився когось iз них убити. Обидвох селян заарештували i запроторили до в' язницi. Нanpикiнцi червня в Бовшевi працювало тiльки 80 прийшлих людей i то пiд охороною 4 жандармiв. На початку липня для втихомирення бyнтiвникiв уряд направив у село пiвроти солдатiв. Пiд кiнeць мiсяця страйк було припинено. Помi-щик Верещинський зобов'язався виплачувати чоловiкам за роботу по 1 крб в день, жiнкам - по 80 гал., а молодi - 60-70 гал.
У 1-й пол. хх ст. в селі дiяли тaкi товариства й оргaнiзaцiї: читальня ,Просвiти" iм. М. Шашкевича (засн. 1 вересня 1907 р., перший голова Порфирiй Корчинський), читальня iм. М. Качков-ського (засн. в 1910 р.), каса Райфайзена (засн. в 1910 р.), "Cпiлка селянська" (зг. в 1910 р.).
У роки І Cвітової вiйни через Касову гору проходила лiнiя фронту. В результатi вiйськових дiй село було зруйноване до-щенту, а жителі виселені.
24 червня 1919 р. кypiнь iм. гетьмана П. Дорошенка 24-го пixотного полку УГА, що квартирував у Бовшевi, атакував поля-кiв на вiдтинкy зaлiзницi Галич - Рогатин. Укрaїнським воякам допомагали мicцeвi селяни. Вони виконували роль провiдникiв, виносили поранених iз поля бою, надавали їм медичну допомогу.
Пicля вiйни на Касовiй ropi німцi налагодили видобуток алебастру (алебастр - щiльний дрiбнозернистий мiнерал, рiзновид гiпсу; використовуеться як матерiал для художнiх виробiв), а в самому Бовшевi - його переробку та виго-товлення різних виро-бiв. Найбiльшого роз-маху алебастровий промисел набрав у 1923-1924 рр. У середині 20-х рр. весь видобу-ток цього мінералу зосередився в руках дiдича Кжечуновича. Biн зaкyпив також де-кiлька вepcтатів для переробки сировини. Верстати
