кілька століть ніхто не наважлаався заселяти. Пам'-ятка кляштор) отшв Павлинів в Ниж-неві згадує: місце, де нині стоїть Анто-нівка, вкривалїнсолись-кургани й мо-гили невинних людей, забраних тата-рами в неволю і полеглих віл татарської помсти. 1594 р. на Покуття напали, татари, що йшли в Угорщину на допомогу туркам завоювати угорський край. Татарський похід рухався кількома кошами. Під Нижневом, на лівому березі Тлумачика, менший кіш чекав на прибуття підкріплення, що тим часом розійш-лося за здобиччю, на яку їм. однак, не всюди щастило. Над Дністром цей та-тарський загін зустрівся з польським кінним загоном ротмістра Яна Щуцького. Оточивши татар, що тяглися із здобиччю під Нижнів. він вирубав їх в пень. Звістку цю донесли татарам цигани, які перепроваджували їх че-рез Карпати до Угорщини. Дізнавшись про трагедію, татари, чинячи помсту за своїх полеглих товаришів, йдучи звідти далі під Тисменицю, вирубали на тім місці майже всіх забраних доро-гою в неволю селян та інших людей, від яких не сподівалися викупу. Мо-гили, де були поховані жертви на місці своєї смерті, кілька століть були у ве-ликій пошані в довколишніх селян, поки Антоній Яблоновський не поба-чив порослі бур'янами широкі ниви та землі, що лежали облогом. Він зак-лав на тому місці нову осаду і збуду-вав над Тлумачиком два млини, один з яких був відданий кляшторові отців Павлинів в Нижневі. З Нижнева через переправу мож-на було дістатися на протилежний бе-рег Дністра. Там, на лівому боці ріки, розкинулось урочище Козацький луг, з яким пов'язано чимало легенд з часів Козаччини. На правому березі, біля пе-реправи, над Дністром здіймається гора — урочище Пилипова круча — в цьому місці глибина ріки сягає п'яти метрів. Назву урочища виводять від імені козака Пилипа. З подіями часів Козаччини легенди пов'язують і на-зву урочища Підмогильське, що межує із Монастириком. На Підмо-гильському знаходяться дві високі могили: Тараса Бульби та Остапа Буль-би. За переказами, символічну могилу Тараса Бульби було насипано точно на-впроти монастирської церкви на Мо-настирику. Зараз на могилі Тараса Бульби стараннями п. Д. Лупипсіва по-ставлено хрест.
На північ від могили Тараса Буль-би височить могила Остапа Бульби. Розповідають, що місцеві жителі під могилою Остапа Бульби знаходили церковне начиння, яке належало мона-стирю. Тут же, між урочищами Горо-дище і Могильне, в 1950-х рр. був знайдений скарб срібних арабських монет X ст., схований у глиняному гор-щику.
Необхідно відзначити, що згаду-вані вище урочища — Городище, Монастирик, Підмогильське знаходяться на території, яку на старих картах Тижнева названо „Острів”.
В Державному реєстрі пам'яток археології Івано-Франківської області нижнівське городище зареєстроване як пам'ятка Нижнів VIII. Городище відоме з XX ст. В 1918 р. його обсте-жував археолог Б.Януш, в 1987 р. — археолог Б. Томенчук. Городище Нижнів VIII функціонували в часи Киї-вської Русі. Воно складається з двох майданчиків. Урочище Монастирик розташоване на захід від Городища, в лісі. В науковий обіг це урочище досі не входило, хоча його наукову вартість переоцінити важко.
На території Галицького князів-ства існувала велика кількість горо-дищ. Окремі з них відомі з літописів як великі центри-городи: це літописні міста Галич, Толмач (Тлумач), Тисме-ниця, Коломия. Галицькі монастирі, як і всі інші давньоруські монастирі, організовані поблизу городищ, були тісно пов'язані з ними, як і з власника-ми цих укріплених городищ. Це по-в'язане, в першу чергу, як з необхід-ністю захисту та авторитетного заступ-ництва (оборона, суд тощо), так і з еко-номічною підтримкою покровителів. Адже, переважно саме представники правлячої верхівки, заможних верств населення виступали фундаторами, опікунами та оборонцями монастирів. Прикладів такого 'заступництва в істо-ричній літературі є дуже багато (зга-даємо хоча б княжі монастирі Києва, Галича ).
Фактично біля всіх городищ часів Київської Русі містилися поселення -супутники. Такими поселеннями -супутниками часто були і монастирі. Прекрасною ілюстрацією тези про монастир-сутгутник городища ХЇІ-ХШ ст. є нижнівський Монастирик, розта-шований поряд із Городищем. Одно-часно це є чудовий зразок викорис-тання природних вигод розташуван-ня урочища та їх поєднання із додат-ковими, штучними укріпленнями. З північної, північно-західної та півден-но-західної сторін Монастирика про-слідковано фрагменти валів. В півден-но-західній стороні вал витягнутий по лінії південь-північ. З півночі урочи-ще захищав Дністер: щоб потрапити на Монастирик з берега необхідно було подолати високу дністрову кру-чу, яка підноситься тут над водою до 120 м. Із сходу монастирський майдан оточував вал та глибокий яр.
Для укріплення Монастирика, крім валів, ровів, ярів, були викорис-тані й інші додаткові види його зміцнен-ня. Так, в північно-західному куті май-данчик Монастирика підправлений тактїм-адшжи шо стіна його тут утво-рює відносно підніжжя кут (їлизько 110-115° (70°-65° до середини майдан-чика). Таку ж конструкцію простеже-но і в північно-східному куті Монас-тирика. Стіни його вирівняні до глад-кої поверхні.
Городище сусідило з Монастириком з південно-східного боку останнього, а тому мало для нього водночас оборонне значення: це був додатковий захист. Природні яри, урвища; пагорби, провалини, як і штучні укріплення — все слугувало для захисі людей від можливої небезпеки. За розповідями місцевих мешканців, попід горбами на Монастирику та Городищіі є численні тунелі (печери), де в давнину ховались від ворога. Таку пров лину можна і зараз побачити із півде но-західної сторони Монастирика н далеко валу, де монастирська насипі дорога виходила на поле. На південь від дороги міститься майданчик, які дотепер називають Пасіка, Пасічне, переказами, тут ченці тримали пасіку — згадка про неї і залишилася в назві урочища.
Народна традиція зберегла п’ять пісень про існування в Нижневі в X=