Радісним святом для нижнівців були вибори до Народних Зборів Західної України. Трудящі села одностайно взяли участь у голосуванні. В своїх наказах вони вимагали возз'єднання всіх західноукраїнських земель з Українською Радян-ською Соціалістичною Республікою — невід'ємною частиною великого Радянського Союзу. І те возз'єднання невдовзі здійснилось. Землі села — 1743 га, які до вересня 1939 року належали поміщикові, церкві й куркулям, держава передала тру-дящим.

Пророчими виявилися безсмертні слова великого поета-революціонера Івана Франка:

Зникнуть межі, що помежували

Чужі між собою.

Згорне мати до себе діти теплою рукою.

Теплою, рідною рукою матері пригорнула до свого серця західноукраїнських трудящих Радянська Україна, велика країна соціалізму. Радянська влада подала щиру допомогу хліборобам. Вже 1940 року на нижнівських полях з'явилися перші трактори Тлумацької МТС. Машини стали найвірнішими помічниками селянина в будівництві нового життя. Та великою перешкодою у використанні машин була стара, приватновласницька межа. Об'єднати ті численні розрізнені смужки в один родючий колективний лан — таке завдання постало перед вільним селом. З жителями Нижнева зустрічався селянин з сусіднього села Буківної С. І. Сорока, який побував у складі делегації прикарпатських селян у колгос-пах східних областей України, а потім розповідав на зборах про свої враження. Взимку 1940 року в Нижневі народжується ініціативна група для створення сільськогосподарської артілі. Вона провела чималу організаційну роботу серед селян. Але артіль ще не була тоді утворена.

На початку 1940 року в селі заснували комсомольську організацію. Її першими членами були діти колишніх бідняків і середняків: В. Т. Тащук, М. В. Сабат та інші. Комсомольці ставали активними агітаторами за соціалістичну перебудову села, за нову культуру й побут. За їх участю виник сільський клуб, здійснено низку важливих культурно-освітніх заходів.

Уперше за багатовікову історію села всі діти почали навчатися в школі-семирічці рідною мовою. Для ліквідації неписьменності серед дорослого населення створювалися гуртки, які кожного вечора працювали в приміщенні школи та по селянських хатах. Навчалися грамоти, основ знань не тільки молоді, а й літні люди. Всі вони прагнули глибше збагнути сучасність, взяти активну участь у будів-ництві нового життя.

В селі відкрили бібліотеку, до якої надсила-лися книги з східних областей України. При сіль-ському клубі вперше почали демонструвати звукові кінофільми, розгортали свою роботу різні гуртки художньої самодіяльності.

Та радість і щастя визволеного народу несподі-вано обірвались. Почалася війна. Багато жителів Нижнева пішли до лав Червоної Армії, щоб захи-щати Вітчизну.

З липня 1941 року гітлерівці окупували село. З ними приповзли сюди підлі прихвосні — україн-ські буржуазні націоналісти. Разом з гестапівцями вони чинили жорстоку розправу в селі. Розстрілювали без слідства й суду патріотів, примушували населення виконувати для них різні роботи. Страшний тягар ліг на село. Замовкли пісні, які ще недавно тут лунали. Крадькома виходили люди з хат, щоб обмінятися дум-ками, порадитись. Перші оголошення німецькою, польською і українською мовами вимагали від населення під страхом смерті цілковитого послуху й покори.

Жителі села не корились окупантам і їхнім лакеям, всіляко саботували їх заходи. Організаторами опору ворогові були радянський активіст В. Т. Тащук і секретар комсомольської організації М. В. Сабат, які переховувалися в Ниж-неві. У своєму та навколишніх селах вони вели пропагандистську роботу, викривали ганебні цілі гітлерівців у війні. Під впливом підпільників селяни саботували різні повинності, не здавали сільськогосподарських продуктів і одягу. В. М. Казимирко та М. В. Іванів відмовилися виконувати примусові роботи, в партизанському з'єд-нанні С. А. Ковпака перебував Д. І. Пилипів.

Окупанти й оунівці жорстоко переслідували сільських активістів. Першим від їх рук загинув Т. В. Тащук. У жовтні 1943 року ворогові вдалося вистежити й стратити разом з батьками Марійку Сабат. За опір окупантам були вбиті також Д. М. Пиварчук, О. П. Мисюга, В. І. Олійник, М. Ю. Міщанин, М. В. Іванів та інші патріоти.

За період окупації гітлерівці знищили в Нижневі вапняний завод, 279 будинків (в т. ч. 102 житлові), розстріляли 64 чоловіка (крім тих, які були знищені в м. Тлу-мачі і Станіславі), вивезли до Німеччини 126 чоловік. Окупанти нещадно грабували населення, забрали багато хліба, худоби.

1 квітня 1944 року радянські війська вступили у Нижнів. Населення захоплено вітало своїх визволителів, подавало їм всебічну допомогу. За це фашисти жорстоко розправилися з жителями, коли знову зайняли село. На сміливий подвиг пішла тоді сім'я О. М. Рибки, яка з квітня до липня 1944 року переховувала пораненого радянського офіцера. Гестапівці арештували О. М. Рибку і жорстоко його катували,

але патріот не видав пораненого. Життя офіцера врятували. Перед відступом фашисти вчинили новий кривавий злочин. Зігнавши в приміщення школи всіх чоловіків села, вони оголосили: коли загине хоч один німець, школу буде висаджено в повітря, вони розстріляли тоді кількох жителів.

Жорстокий бій з ворогом за Нижнів розгорнувся 14 квітня 1944 року. Особливою сміливістю й муж-ністю ввдзначився командир батареї, гвардії стар-ший лейтенант Самойлов. Радянські воїни підпус-тили гітлерівців на дуже близьку відстань і потім відкрили по них вогонь з гвинтівок та автоматів Ворожа атака була відбита. На полі бою залишилось ШІизько 50 фашистських солдатів та офіцерів. 15 кві-тня 2-й мотострілецький батальйон продовжував бій за село.

Командир роти лейтенант Махов зайняв оборону в будинках, що нижче від станції проти двоповерхового будинку, в якому засіли німецькі