Отже, шлюби сучасної молоді в своїй основі укладаються на підставі виявленні особистих почуттів. Тим більше, що вибір шлюбного партнера серед народів України за взаємною схильністю має традиційну основу.

Сім’я і внутрісімейні відносини.

Сім’я – це об’єднання людей, що грунтується шлюбі або кровній спорідненості, зв’язаних спільністю побуту та взаємною відповідальністю. Основу сім’ї становить шлюбний союз між чоловіком і дружиною, у тих або інших формах санкціонований суспільством. Як і кожний соціальний інститут, сім’я має чітку структуру, певні взаємозв’язані підрозділи та компоненти. Визначимо спочатку поняття спорідненості.

Спорідненість — це зв’язок між людьми, зумовлений спільністю їх походження, що виникає на основі відношень шлюбу і поріднення. Розрізняють два види спорідненості: природну, визначеною генетичною близькістю, і соціальну, що являє собою соціально санкціоновану систему групування родинних відносин. Ця система завжди є закритою структурою і носить егоцентричний характер: ступінь спорідненості починається від того, хто її здійснює.

На різних етапах розвитку суспільства і в різних соціальних умовах виникають системи спорідненості, котрі істотно відрізняються одна від одної. Виділимо з них чотири основних історичних типи.

1. Австралійський. Пов’язаний з дуально-родовою організацією. Він належить до тих часів, коли сім’я ще не стала самостійним соціальним осередком. Характерною особливістю цього типу є реалізація принципу розмежовування родичів по лінії батька і матері. Ця система не розрізняє ступенів спорідненості і відображає не індивідуальну спорідненість, а відношення між групами родичів.

2. Арабський. Він розрізняє по прямій (зв’язок між людьми, один з яких походить від іншого) і бічний (зв’язок між людьми, котрі походять від одного предка) лініям.

3.Гавайський. В ній не було розмежування родичів як за принципом роздвоєння, так і лінійності. Єдиною диференціюючою ознакою була належність до певного покоління.

4. Англійський або лінійний. Утворився з розпадом великої сім’ї. Спорідненість цього типу не диференціює родичів по лініям батька і матері, а протиставляє пряму лінію споріднення бічним. Відношення спорідненості в цій системі мають індивідуальний характер і визначаються як лінією, так і ступенем споріднення. Власне, це той тип, який ми сьогодні відносимо до себе.

Розрізняють парні, моногамні та полігамні сім’ї. В наш час існують лише моногамні і полігамні сім’ї. Полігамна сім’я, основана на багатошлюбності, функціонує в обмежених регіонах світу (Пакистані, Єгипті, Південній Індії) у двох формах шлюбу: полігінійному (багатожонство) і поліандрічному (кілька чоловіків і жінок).

Сьогодні існуючі сім’ї можна розділити на два основних типи – просту (малу, індивідуальну, нуклеарну), що складається з однієї шлюбної пари з дітьми або без дітей, і складну (розширену, нерозділену, братську), котра складається з кількох простих сімей.

Розлученість через незлагодженість відносин, як правило, засуджувалось громадою, бо “законним” вважались лише ті розлучення, що були викликані неможливістю мати дітей або серйозною хворобою одного з подружжя. В таких випадках подружжя розходилося мирно, часом додержуючись усталених шлюборозлучених ритуалів. Вони полягали в тому, що члени подружжя приносили одне в одного пробачення, дякували за прожиті роки і бажали щастя в новому шлюбі. Серед українців Південної Буковини цей ритуал завершувався розрізанням поясу або хустки. Подібні дії дули поширені і в інших регіонах, що свідчить не тільки про значний ареал їх побутування, а й про смирення багатьма народами самого факту розлучення як великої життєвої драми.

Із посиланням приватновласницьких відносин і відповідних норм моралі рівень розлученості не міг виступати справжнім мірилом міцності шлюбного союзу, показником його гармонійності. Закономірність тут в основному дула такою: чим міцніші “обручі”, що скріпляють шлюб (економічні, конфесійні, правові), тим менш гармонійні подружні взаємини. Їх руйнування викликало розпад тих шлюбів, як фактично розпались вже давно.

Сімейні одряди.

Усе сімейне життя в минулому супроводжувалась різноманітними обрядами та ритуалами, котрі в образно-символічній формі визначали певні етапи життя людини і окремі стадії розвитку сім’ї. У відповідності до природного циклу існування людини склався і комплекс сімейних обрядів. Основні з них: родильні, які відзначали народження людини; весільні, що освячували шлюб; поховальні й поминальні, пов’язані із смертю людини та вивнуванням її пам’яті.

Витоки формування сімейних обрядів нерідко були пов’язані з магнітними актами, що мали різне функціональне призначення. Умовно їх можна було поділити на спонукальні та запобіжні. Перші мали забезпечити щастя сім’ї, багатство та плодючість; інші були спрямовані на захист людини від злих сил.

Разом з появою нових обрядових дій і символічних ритуалів старі продовжували зберігатися, однак їх зміст поступово змінювався. Так склався багатошаровий і багатофункціональний обрядовий комплекс.

Ця закономірність особливо рельєфно простежується в родинній обрядовості, що пояснюється надзвичайною делікатністю самого факту народження дитини, котре, до речі, було й основною умовою визнання законності сім’ї. Згідно із звичаєвим правом сім’я набувала чинності тільки тоді, коли в ній були діти.

Обряди, пов’язані з народженням дитини, дослідники поділяють на чотири цикли: передродові, власне родильні, післяродові та соціалізуючі – прилучення новонародженого до роду, сім’ї, колективу. Цикл родильної обрядовості складається з ряду обрядів: народин, ім’янаречення, очищення, обрання кумів, хрестин, пострижин тощо.

Створення сім’ї у народі завжди надавалося надзвичайно великого значення. Відповідно до цього формувалось і весільна обрядовість – своєрідна урочиста драма, що супроводжувалась іграми, музикою, танцями, співами, набуваючи характеру народного свята. Це відбилося у самій його назві: давньоруська “радість”, українське “весілля”, білоруське “васелле”.

Так, збір молодим учасників “весільного поїзда”, або “весільного походу”, імітація викрадення нареченої, подолання перешкод на шляху до молодої (перейма) – всі ці весільні дійства, що зберігалися до початку XX ст., а в