Найперше, що зробив поет – це показав мені свою останню поетичну збірку, яка йому, та й не одному йому, видалася найкращою книгою. Найкращою тому, що за неї Ярослав Григорович Руданець був нагороджений літературною премією Марка Черемшини у Снятинському музеї 13 червня 2003 року.

З першого погляду Ярослав Руданець нагадує звичайну пересічну людину, яку щодня можна побачити на вулиці. Але це лише з першого погляду. Я одразу помітила його щиру відданість поезії і талант, коли він лише взяв до рук своє останнє видання “Раїна”.

В літературу прийшов справжній талант, якому пишніти та розцвітати, навіть унинішніх жорстоких умовах. Талант, що має тверді переконання. Широкий кругозір і тему. І це в одній площині з яскравими образами, барвистою мовою, що вільно ллється з-під пера, як життєдайний, дзюркотливий прозорий гірський потік.

Мені одразу ж було зрозуміло, що він професіональний митець, який навіть досягнувши слави, не піднімає голову занадто високо. Адже він не розповідав і не хвалився безперестанку про себе і про свою творчість. Мені було дуже приємно, що він вислуховував мої думки хоча, можливо, вони були не повністю правильними. Моє перше дослідження вдало для мене закінчилось. Я отримала багато корисної і неоціненної інформації, як кажуть, “з перших уст”. Я справді впевнилась, що Ярослав Григорович – досить освічена і комунікативна людина. В мене склалося враження. Що він ладен допомогти кожному, його лише потрібно покликати. Він став для мене своєрідним ідеалом доброти, ввічливості і щирості. Погодьтеся, що в наш час таких людей дуже важко зустріти.

У поета – громадянина існує кредо, заява – заклик: “Частина бути постає, мабуть, що не без прав. Ми на землі не просто. Нас вік собі обрав. А звідси, отже, і обов’язок перед кожним на землі. Перед Ярославом Руданцем – поетом багатожанровим і, безперечно, талановитим – особливий обов’язок і дуже добре, що він цей свій обов’язок перед читачем глибоко знає і усвідомлює.

[4, с. 7]

Ось як сам автор описав свої зобов’язання перед нами – читачами і передав повагу у своїй другій збірці “Хвилина дощу”: Як багато хвилин іде на буденщину і як мало хвилин на пізнання барв поетичних. Та знову йду на зустріч з Тобою, мій дорогий читачу. А ще відважуюсь постукати у двері до того, хто ніколи не читав вірші. Прошу не поспішати, прошу уважно вичитати “Хвилину дощу”, бо у неї – мій світ.

[7, с. 2]

Мені було дуже легко знайти спільну мову з автором і порозумітися. Він спілкувався зі мною лише півгодини, а вже був ладен допомогти мені чим тільки міг. Отже, я можу з впевненістю сказати, що Ярослав Руданець є дуже простою і доброзичливою людиною.

Ярослав Руданець – непересічний поет, самобутній, з власним світобаченням й світосприйняттям, який завжди у русі й пошуку, якого все хвилює. Він не спостерігач, який лише фіксує дійсність. Він – фігура динамічна, громадянин, котрому болять проблеми української багато страдницької землі. І поет пише:”Це жах від рідного податись в сторону словчка, що як небо голубе. Як винести гіркотну ношу сорому за тих, хто зраджує тебе!” Ніби гімн проголошує Ярослав Руданець рідній мові. І це прекрасно. Бо поет добре знає, чого хоче його народ, а тому й сам глибоко переконаний у власній правоті.

[4, с. 7]

Пройшов тиждень від моєї першої зустрічі з поетом, і ми знову зустрілись. Він надав мені багато ново і цікавої інформації про себе і про свою творчість. Він дуже переймався моє роботою, метою цієї роботи і навіть моїм майбутнім. Кожне його слово вселяло в мене якусь величезну віру в себе і в свої сили.

“Все те, що ви напишете буде правильним, бо це будуть ваші думки і ваше дослідження. Не бійтеся, а пишіть те, що ви думаєте і відчуваєте. Я вірю в те, що ваша наукова робота буде найкращою не лише в Коломиї, а й усій Івано-Франківській області. Хай допоможе вам Бог!” , - ці слова сказав мені Ярослав Руданець при нашій останній зустрічі. Можливо, якби він не сказав мені цього, я б не мала снаги для того, щоб продовжити свою роботу. Після моєї з автором розмови мені просто невимовно захотілося довести усьому світові, що я справді можу написати щось варте уваги. Спасибі за підтримку і віру в мене Ярославу Руданцю. Я постараюсь виправдати його сподівання.

2.2. Сторінка життя поета

Звичайно, у кожної людини є своя доля. Яка заставляє робити людину ту чи іншу справу. Так, як і у випадку з Василем Рябим, на питання: що спонукає Ярослава Руданця писати? Я спробувала знайти спочатку відповідь у його біографії. Та, на жаль, я не знайшла нічого. Але, досліджуючи творчість поета, не можна випускати з поля зору його біографію. Тому до вашої уваги я пропоную найцікавіші, на мою думку, факти з життя Ярослава Руданця.

Ярослав Руданець народився 17 червня 1953 року в селі Задубрівці Снятинського району Івано-Франківської області. Закінчив школу в рідному селі (1960-70). Вчився на верстатника в Коломийському ПТУ-10. (1970-71). З 1971 року Ярослав працює на Коломийському деревообробному заводі. Перші свої вірші опублікував у снятниській районній газеті (1969). Публікується в періодиці. Є автором пісенних текстів. Ярослав Руданець – керівник кітстудії “Коломийка”.

[2, с. 46]

Я довго шукала відповідь