Чому я пишу? Бо часом читаючи якусь збірку, не знаходжу там вірша, якого хотів би знайти. Отак, сідаю і пишу його сам, - розповідав про себе Я.Руданець, коломийський поет.

Це дуже важливо – залишити у вічності свій слід, своє слово, свою думку. Може, тому так щиро звучать слова: ...Своєї головної ролі

Не відкидаю

на відтак.

В тому й сутність людини, що кожна мить має бути творенням – краси, добра, себе самої.

[1, с. 10]

З цього невеличкого уривка інтерв’ю можна знову ж таки переконатися у тому, що автор, як ніхто інший із знайомих мені людей, усвідомлює свій обов’язок перед своїм рідним містом, своєю державою. Я вдячна Богу за те, що з його допомогою я змогла познайомитися і глибше пірнути в світ поезії цього добродушного автора.

Часто, шукаючи необхідну літературу для своєї роботи, я натрапляла на різні інтерв’ю з автором, в яких поет детальніше розповів про деякі випадки і події свого життя.

- Слава до мене прийшла на 45 році життя. Якщо це слова. Не гадав бути піснярем, бо треба мати, мабуть, відповідну освіту, а в мене лише диплом про закінчення профтехучилища в Коломиї. В рідному селі мене вже знали, як автора замітки про мамин труд в колгоспі, яку опублікувала газета “Ленінська правда”. А місті над Прутом на поч.. 70-х записався в літообєднання “Коломийка” при редакції газети “Червоний прапор”

[9, с. 3]

Мушу зауважити, що автор є досить відомим в Коломиї, а його вірш є доступним і легко зрозумілим для кожного. Та, не дивлячись на свою славу і право називатися справжнім поетом свого українського народу, його серце залишається таким же відкритим до кожної людини.

Ярослав Руданець добре розуміє, що є люди, які заздрять і бажають йому зла, а й такі, о вміють тішитися чужими успіхами. До останніх, за моїм дослідженням, відноситься й сам автор. У жодній нашій розмові я не почула ні слова кривди. Ні слова заздрощів. Він щиро і правдиво говорить і описує все, що чує, бачить, думає.

У своїй першій поетичній збірці “Вітер і вічність” автор зізнався де і коли саме у нього зародилася любов до поезії.

“Живу і працюю в Коломиї. А народився й виріс у селі Задубрівці Снятинського району. Тут вперше відкрило свої чари поетичне слово, любов до якого мені прищепила вчителька рідної мови М.В. Коронюк.

Найбільше до серця припали твори покутської трійці. В них черпаю снагу для своєї творчості”, - такі слова написав про себе Ярослав Руданець на початку свого творчого шляху.

[5, с. 65]

Знаючи біографію автора, я можу з впевненістю сказати, що Ярослав Руданець людина таланту. Він здобув освіту, яка не мала ніякого відношення до поезії. Свої твори поет почав писати в юному віці, хоча слова прийшли у досить зрілому. Не має ніяких сумнівів, що він писав для задоволення. Для того, щоб допомогти комусь, а не заради грошей. Говорячи про творчість поета, необхідно згадати про нагороди, які отримав автор за свою творчість, та про літературу діяльність поета.

Ярослав Руданець – автор поетичних збірок “Вітер і вічність” 1992 р. “Хвилина дощу” 1993, “Раїна” 1999 р., “Раїна” 2003 р., ряду пісень, буклетів, публікацій в альманахах, газетах і журналах, ініціював з редакцією газети “Вільний глос” відновлення Коломийського літоб’єднання “Коломийка”, яке очолив 1995 року, член Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Т.Шевченка і літературного товариства “Плин”. За книгу “Раїна” (2003 р.) удостоєний літературної премії Марка Черемшини.

[6, с. 4]

Та не завжди письменнику було легко та весело на душі. Не один десяток віршів залишився ненадрукованим, адже неодноразово перед письменником поставала проблема фінансування. Не маючи змоги бути надрукованими, шедеври залишалися на полицях і припадали пилюкою.

Дуже шкода, що по-справжньому талановиті люди змушені ламати голову, де взяти кошти, щоб видати збірку. Адже без спонсора не побачила б світу друга книжка поета “Хвилина дощу” видрукувана у тому ж коломийському видавництві “Світ” у 1993 році. Два роки – дві книжки. Це врожай неабиякий. Але боляче, що поетів благословляють до людей директори.

[4, с. 7]

І це справді так. Та дякувати Богу, що існують такі люди, які ладні допомогти справжнім талантам, талантам, які без їхньої допомоги можуть просто зникнути. Адже тисячі коломиян, і не тільки колотня, а й українців, які люблять та поважають справжню поезію, могли б не мати змоги сьогодні насолоджуватись творчістю Ярослава Григоровича.

Сьогодні поет живе і працює в Коломиї, не полишаючи свого поетичного захоплення. Я, чесно кажучи, навіть не можу уявити скільки ще поетичних шедеврів криється в голові у поета. Але я точно знаю, що про цю людину, як про поета я буду ще довго згадувати і пам’ятати його допомогу та підтримку.

У Ярослава Григоровича Руданця, як і в кожної людини є свої мрії та сподівання, і не лише поетичні, якими він поділився у газеті “Світ молоді”.

“Мрію виховати трьох дочок, яких подарував Господь. А ще мрію, щоб нарешті вийшов у Коломиї, як багатьох містах області, літературно-мистецький альманах, якого шість років добивається літературне товариство “Плин”. Ну і щоб частіше в райгазеті “Вільний голос” з’являлися твори членів літоб’єднання “Коломийська”, яке ми відродили з редактором Віктором Тахтою при підтримці колишнього керівника редакції Ярослава Наргана. І мрію, аби на повну потужність запрацював деревообробний