Теорія етногенезу Льва Гумільова

Зміст

1. Поняття етносу

Людство, як і будь-яка біологічна форма, прагне до поширення по всій поверхні земної кулі: кораблі борознять простори океанів з глибокої давнини, в несприятливих умовах живуть племена Африки, Південної Америки й інших континентів, навіть у пустелях археологи знаходять сліди існування древніх поселень, полярні зони освоюються експедиціями. На відміну від більшості ссавців, Homo sapiens не можна назвати ні стадною, ні індивідуальною твариною. Людина існує в колективі, що залежно від ситуації можна назвати або суспільством, або народностями. Однак ці два поняття настільки різні між собою, що порівнювати їх марно - як не можна порівнювати, наприклад, довжину й вагу; ступінь нагріву й електричний заряд. І якщо суспільний розвиток людства вивчений всебічно: всі ми знаємо, що суспільство розвивається по спіралі, то питання про народності, які будемо йменувати етносами, украй заплутане і суперечливе. Безсумнівно, кожна людина на питання про те, хто вона, відповість: «Я українець» або «Я француз», тим самим визначаючи свою етнічну приналежність. Але це ще не все. З іншого боку, той же карел із села, приїхавши в російське місто, назве себе росіянином, але у своєму селі буде йменуватися карелом, і це без тіні неправди. Аналогічна ситуація складається й у Франції, де кельти-бретонці та ібери-гасконці, живучи на своїй малій батьківщині й одягаючись у свої костюми, втім є французами. Хіба можна сказати про бретонського дворянина Шатобріана й Жиля де Ретца, соратника Жанни д'Арк, що вони не французи? Таким чином, очевидний висновок, що поняття етнічної приналежності - релятивне, а не абсолютне.

Виходить, етнос - колектив осіб, що протиставляє себе всім іншим колективам. Етнос більш-менш стійкий, хоча і його існування кінечне в часі. Для визначення етносу складно знайти яку-небудь реальну ознаку, крім визнання кожної особи: «ми такі-то, а всі решта - інші». Зникнення й виникнення етносів, встановлення принципових розбіжностей між ними, а також характер етнічного наступництва зветься етногенезом.

Можна дати друге визначення терміна етнос: етнос - специфічна форма існування виду Homo sapiens, а етногенез - локальний варіант внутрішньовидової еволюції, що відбувається під впливом історичного й хорономічного (ландшафтного) факторів.

Слід відзначити, що справжній етнос і етнонім, тобто етнічна назва зовсім не те саме. Прикладом може служити історія давньоримської цивілізації. Спочатку римлянами могли вважатися винятково ті, хто були громадянами поліса Рима; у міру розширення кордонів імперії, в епоху I-II ст. кількість римлян різко зросло за рахунок включення в їхнє число майже всіх жителів провінцій. Надалі римлянами були названі всі, вільні жителі на території Римської імперії, у тому числі греки, галли, германці, бербери й т.д. У такому вигляді етнос проіснував досить тривалий час і не розпався. Експансія Рима на інші території дозволила створити грандіозну імперію, причому початкове етнічне найменування не мало нічого загального з наступним. Більше того, історичну наступність можна вбачати навіть між римлянами й румунами, тому що останні селилися на Дунаї - місці заслання підданих Римської імперії й тільки згодом прийняли назву «румуни» - тобто «римляни». Звідси випливає, що слово змінює значення і зміст і не може слугувати розпізнавальною ознакою етносу.

Можливо, відповідь на суть проблеми етнології зможе дати історія - наука, еталоном якої є держава, племінний союз або подібні утворення. Однак часто такі громади, що володіють всіма якостями етносу, досить нестійкі й дробляться, і хоча спільність історичної долі часом сприяє утворенню й збереженню етносу, все-таки історична доля може бути спільною і у двох-трьох народів. Так, наприклад, англосакси й уельські кельти об'єднані з XIII ст., однак не злилися в один етнос. Отже, етнічне становлення лежить глибше, ніж явища історичного процесу, а історія здатна допомогти етнології, але не замінити її.

Багато етносів поділяються на племена й роди. Чи можна це вважати обов'язковою й невід'ємною приналежністю етносу, або, можливо, формою колективу, що передувала появі самого етносу? Звісно, що немає. Насамперед, далеко не всі народи мали за весь період своєї історії родовий або племінний поділ. Такого немає й не було у іспанців, французів, румун, англійців, італійців і багатьох інших народів. Імовірно, цих цілком розвинених народів родоплемінний поділ замінений поділом класовим, що є встановленим фактом, що не підлягає перегляду. Зате в народів з родоплемінним устроєм поділ на клани несе функцію підтримки найбліьш етнічної єдності. Поділ етносу на племена є як би «кістяком», що дозволяє нарощувати м'язи й тим самим набирати силу для боротьби з навколишнім середовищем. Точно також при розгляді західного суспільства можна виявити поділ етносів на групи - консорції. Кожний клас міг складатися з різних консорцій: так, наприклад, у Франції панівний клас містив у собі представників лицарів, феодалів, вищого духівництва, учених, міського патриціату й т.д. У буржуазному суспільстві присутні вже не ті консорції, але принцип лишається єдиним. Звичайно, консорції незмірно менш стійкі, ніж родоплемінні зв'язки, але й останні не вічні. Існують також конвіксії - одиниці, об'єднані спільністю побуту. Серед таких утворень - старообрядницька громада, учасники якої не прийняли деяких реформ церковного обряду. Вона проіснувала до початку XX ст., і тільки потім стала поступово розсмоктуватися, тому що привід для її виникнення давно перестав існувати, залишилася лише інерція. Конвіксії, як і інші внутрішньоетнічні сутності, підтримують цілісність етносу. Дроблення усередині етносу є умовою, характерною для