Пасіонарії в результаті мутації з'являються не випадково й не в одиничних випадках, а як популяції. Перелічимо особливості таких поштовхів.

1. Поштовхи короткочасні (приблизно 1-5 років, але не менше року).

2. Поштовхи відбуваються на поверхні Землі, на вузькій, шириною 200-300 км, і витягнутій смузі поверхні Землі (смуги від поштовху до поштовху не збігаються). Ця смуга має геометрію, близьку до геодезичної лінії.

3. Пасіонарна ознака передається у спадок статевим шляхом.

4. У певний момент часу, виникає група пасіонарних популяцій, усередині яких починаються бурхливі процеси етногенезу, що приводять через 130-160 років до появи групи нових етнічних систем.

5. За останні три тисячі років вірогідно зафіксовано поки дев'ять пасіонарних поштовхів: чотири до рубежу нашої ери й п'ять після. Середній проміжок між поміченими поштовхами близько 380 років.

Найбільше імовірно, що явище пасіонарного поштовху має космічний характер. За гіпотезою Л.Н. Гумільова синхронність і короткочасність початків процесів етногенезу по всій довжині смуги, її вузькість і довжина, близькість ліній поштовхів до геодезичного вказує на те, що центрально-симетричні поля Землі мають відношення до цього явища. Воно, найімовірніше, обумовлено взаємодією цих полів із зовнішнім космічним джерелом мутацій.

Час від часу гомеостаз переривається ексцесом - виникненням пасіонарних особин. Спочатку їх небагато, але вони дуже активні. Вони поєднуються по інтересах, чим ускладнюють систему, створюючи в ній багато підсистем (субетносів) і блоків. Ускладнена система підсилюється й розширює ареал. Але пасіонарні особини поступово гинуть, чим знижують пасіонарність системи, що вертається до постійного рівня. Наприкінці етногенезу залишається система, що складається з гармонічних людей - реліктовий етнос, що перебуває в гомеостазі.

Майже всі відомі нам етноси згруповані у своєрідні конструкції - «культури», або «суперетнічні цілісності». Спочатку етнос займає район, у якому він з'явився й сусідить, не завжди мирно, зі своїми «однолітками». Потім, набравши силу, він мігрує, залишивши на батьківщині частину свого складу. При цьому він обов'язково втрачає неабияку частку первісного запасу енергії. Деякі етнічні групи гинуть, а інші, потрапивши в ізоляцію від могутніх сусідів, перетворюються в ізольовані, реліктові етноси, у яких немає ні приросту населення, ні саморозвитку суспільного буття, а модифікації відбуваються тільки за впливу сусідів.

Отже, етногенез можна зрозуміти як безліч процесів етногенезів у тих або інших регіонах. Ритмічності в описаному феномені немає. Це вказує, що тут спостерігається не явище саморозвитку, а вплив екзогенних факторів, свого роду поштовхів, після яких інерція поступово загасає. Для спонтанного суспільного розвитку по спіралі етносфера й етногенез є фоном. Причину ж, що викликає утворення етносів, можна виявити, тільки проаналізувавши історію людства в етнічному аспекті.

4. Фази етногенезу

Історія будь-якого етносу укладається в схему поштовх - підйом - перегрів - занепад - загасання. Виявилося, що будь-яка жива система, будь це етнос або організм, розвивається одноманітно.

4.1. Фаза підйому

Фаза підйому - фаза інтенсивного зростання пасіонарної напруги в етнічній системі внаслідок пасіонарного поштовху, привівшого до появи цієї системи. Характеризується енергійною експансією знову виниклого етносу, різким ростом всіх видів його активності, демографічним вибухом, швидким підвищенням числа підсистем етнічної системи. У фазі підйому формуються нова етнічна домінанта й соціальні інститути. Для даної фази характерно пасеістичне відчуття часу, а також суспільний імператив «Будь тим, ким ти повинен бути». Ця формула відбиває високу дисципліну в знову виниклій системі, де твердої регламентації піддається поводження членів колективу, шлюбні відносини, використання ландшафту. Однак завдяки новому стереотипу, що формується у фазі підйому, всі ці обмеження сприймаються людьми не як тяжкий тягар, а як необхідна умова гідного способу життя. Фаза підйому починається з інкубаційного періоду, спочатку прихованого, а потім явного. Навколишні етноси сприймають фазу підйому як утворення спільноти вкрай активних людей, що відстоюють незвичні ідеали й завойовують собі місце під сонцем, часто за рахунок сусідів. Після фази підйому наступає акматична фаза. Характерні приклади фази підйому - ріст чисельності й впливи християнських громад в I - III ст. н.е., призвівший до створення Візантійського суперетносу: Древній Рим періоду перших царів і завоювання Італії (VIII - VI ст. до н.е.); араби-мусульмани періоду створення Халіфату й поширення ісламу (VI - VIII ст. н.е., включаючи інкубаційний період); монголи XI - XIII ст. н.е., чия агресія поширилася майже на весь простір Євразії.

4.2. Акматична фаза

Фаза акматична - фаза етногенезу, у якій пасіонарна напруга досягає найвищих для даної системи рівнів. Настає після фази підйому. Етнічна система в даній фазі характеризується пануванням пасіонаріїв жертовного типу, найвищим числом підсистем (субетносів), граничною частотою подій етнічної історії. Жертовні пасіонарії зустрічаються й у фазі підйому, але в акматичній фазі в них з'являється новий настрой - прагнення до максимального утвердження себе як особистості, а не тільки до перемоги свого етнічного колективу в цілому. Це означає, що в акматичній фазі починає змінюватися відчуття часу - з'являються актуалісти. Все це визначає суспільний імператив акматичноїй фази - «Будь самим собою». Ріст індивідуалізму в сполученні з надлишком пасіонарності часто приводить етнос у стан, іменований пасіонарним перегрівом. При пасіонарному перегріві надлишкова енергія, що у фазі підйому витрачалася на бурхливий ріст і експансію, починає погашатися на внутрішні конфлікти. Так, акматична фаза в Європейському суперетносі ознаменувалася війною гвельфів з гібелінами й провалом