4.3. Фаза надлому

Фаза надлому - фаза різкого зниження пасіонарної напруги після акматичної фази, що супроводжується розколом етнічного поля, ростом числа субпасіонаріїв, гострими конфліктами всередині етнічної системи. Все це призводить до істотного зниження резистентності системи в цілому й підвищенню ймовірності її розпаду й загибелі в результаті зсуву (негативного етнічного контакту й дії антисистем), Так, важко проходила фаза надламу в арабо-мусульманському суперетносі, де владу в 945 р. захопив Ахмед Буід - вождь етносу дейлемитів, виникли антисистеми (кармати) і Арабський халіфат розпався. Кризовою фазою з'явився надлом і для інших відомих нам суперетносів: у Римі це період громадянських воєн 100 - 30 р. до н.е. і повстань Спартака й Катіліни; у Візантії - іконоборство (типовий приклад розколу єдиної ментальності) і антисистема павлікіан (630 - 843 р. н.е.). У Древньому Китаї Фаза надламу. - епоха семи «Воюючих царств» (IV в. до н.е.), а в середньовічному Китаї аналогічна фаза наступила після повалення імперії Тан (907 р. н.е.) з початком періоду, відомого як час «п'яти династій і десяти царств». У Західноєвропейському суперетносі надлам пов'язаний насамперед з Реформацією й Контрреформацією, що розкололи Західний світ на дві частини - протестантську й католицьку. Зростання числа субпасіонаріїв дозволяв кондотьєрам створювати цілі армії, що призвело до величезних жертв серед населення. Так, Тридцятирічна війна віднесла в Німеччині до трьох чвертей населення. Надлам тривав до XVII ст., коли почався перехід в інерційну фазу. У Росії надлам почався в XIX ст. - найяскравішим його проявом стали криваві катаклізми початку XX в. (особливо громадянська війна). Таким чином, можна констатувати, що надлом - дуже характерний етап у будь-якому етногенезі, що настає приблизно через 600 років після його початку. Його можна розглядати як «вікову хворобу» етнічної системи.

4.4. Фаза інерційна

Фаза інерційна (фаза інерції) - фаза етногенезу, у якій після фази надлому настає деяке підвищення й потім плавне зниження рівня пaсіoнарної напруги. Характеризується зміцненням державної влади й соціальних інститутів, інтенсивним нагромадженням матеріальних і культурних цінностей, активним перетворенням ландшафту. Панує суспільний імператив «Будь таким, як я», що означає орієнтацію на загальноприйнятий еталон для наслідування (часто це узагальнений образ, відхилення від якого засуджується суспільною думкою, - подібно образу «джентльмена» в XVII - XIX століттях в Англії; іноді ж цей імператив виливається в обожнювання правителя, преклоніння перед яким - нехай навіть чисто зовнішнє - обов'язкова умова входження індивіда в систему). Перехід до інерційної фази звичайно виглядає як заспокоєння й початок творчої діяльності після катаклізмів фази надламу. Відповідно, пануючим в інерційній фазі стає характерний тип «золотої посередності» - законослухняна, працездатна людина. Це означає домінування в етносі людей гармонійних і з низькими ступенями пасіонарності. Однак у силу наявності потужного централізованого керівництва, що втихомирює внутрішні конфлікти, етнос в інерційній фазі робить грандіозну роботу, що буває корисно для культури, але згубно для природи. Приклади інерційної фази: Рим епохи принципату (від Августа, що встановив в імперії дуже характерний для інерційної фази порядок, до Комода, при якому вже почалося вповзання в обскурацію}: об'єднання Великого степу Тюркським каганатом (545 - 747 р. н.е.); в Ірані інерційна фаза - це Сасанидська імперія (224 - 499 р. н.е.), у середньовічному Китаї - імперія Сун (960 - 1127 рр.). У Західній Європі інерційна фаза почалася в XVII ст., і триває донині. Вона ознаменувалася створенням сильних національних держав, колоніальною експансією, зародженням і торжеством капіталізму, інтенсивним розвитком техніки, украй сильним і згубним впливом на природне середовище. Змінився психологічний вигляд типового жителя Заходу: на зміну лицарям акматичної фази, непримиренним борцям за відновлення Церкви епохи надламу прийшли розважливі бізнесмени, виконавчі чиновники, працьовиті обивателі. У цю же епоху в Європі народилася «релігія прогресу», яка постулює, що західна цивілізація є осьова лінія розвитку людства, що неухильно сходить від нижчого до вищого. Подібні міфічні подання характерні й для інших суперетносів в інерційній фазі так, і древньокитайска імперія Хань, і імператорський Рим вважали свою цивілізацію єдиною і вічною, а всі інші народи - варварською периферією. Це цілком пояснювано: культура й порядок в інерційній фазі бувають настільки досконалі, що здаються сучасникам неминущими - люди не знають, що слідом за «золотою осінню» настають «сутінки» - фаза обскурації.

4.5. Фаза обскурації

Фаза обскурації - фаза етногенезу, у якій пасіонарна напруга спадає до рівня нижче гомеостатичного «нульового», за рахунок значного збільшення числа субпасіонаріїв. Етнос існує за рахунок матеріальних цінностей і навичок, накопичених у попередню інерційну фазу. Субпасіонарії, що розплодилися, унеможливлюють будь-яку конструктивну діяльність, вимагаючи тільки одного - задоволення своїх ненаситних потреб. Починає панувати імператив «Будь таким, як ми» - тобто засуджується (а при можливості - знищується) будь-яка людина, що зберегла почуття обов’язку, працьовитість і сумління. Власний імператив субпасіонаріїв - «День, так мій», що відбиває їхню повну нездатність до прогнозу. У результаті суспільний організм починає розкладатися: фактично узаконюється корупція, поширюється злочинність, армія втрачає боєздатність, до