РЕФЕРАТ

На тему:

Територія у країнознавстві

Географи застосовують два терміни - "простір" і ''територія", вкладаючи в них одне значення. Так, у "Географічному енциклопедичному словнику" (М., 1988) поняття географічного простору визначається шляхом переносу терміна "простір" із філософії у географію за аналогією, але із врахуванням особливості Землі як планети: "Геопростір - форма існування географічних об'єктів і явищ у межах географічної оболонки".

У географії робляться спроби класифікації простору. Тут виділяються:

- геодезичний простір. Він визначається величиною і формою земної кулі;

- фізико-географічний простір. На відміну від геодезичного він якісно підрозділяється на сушу, океани, моря, а вони, у свою чергу, підрозділяються у фізико-хіміко-біологічному відношенні;

- соціально-економічний простір - це територія, на якій живе і діє людина. За величиною він поступається фізико-географічному простору, особливо за рахунок великих акваторій.

Поняття території відрізняється від поняття простору своєю конкретністю і прив'язаністю до конкретних координат.

Територія - частина поверхні земної суші із притаманними їй природними, а також створеними у результаті людської діяльності властивостями та ресурсами. Територія характеризується наявністю особливих видів ресурсів: протяжністю (площею), особливостями географічного положення, визначеним типом природного ландшафту, ступенем освоєності людиною.

1. Склад території країни

З точки зору географів, основною територіальною одиницею є держава. Власне у державних кордонах територіально суміщені всі структури країни.

Територія держави - частина земної кулі, яка знаходиться під суверенітетом конкретної країни. Державну територію складають суша у межах кордонів, води (внутрішні і територіальні) і повітряний простір, який знаходиться над сушею і водами. Надра, які знаходяться під суходолом та водною територією, є власністю держави.

До складу території держави входять територіальні води. Багато приморських держав мають територіальні води від З до 12 миль (в Україні - 12 миль). 22 держави, в тому числі латино-американські, після другої світової війни встановили 200-мильну зону територіальних вод. Територіальні води відрізняються від 200-мильних прибережних економічних зон. У цих зонах держави мають суверенні права на мінеральні та біологічні ресурси, а інші країни користуються свободою судноплавства і мають доступ до надлишків допустимого вилову (згідно з Конвенцією ООН по морському праву).

Континентальний шельф також є економічною належністю держави. Він характеризується наступними ознаками:

Згідно із Конвенцією ООН по морському праву зовнішня межа континентального шельфу не може перевищувати 350 миль від берега або відстань у 100 миль від ізобати у 2500 м. Країни мають виключне право на розвідку, освоєння і експлуатацію "свого" шельфу, але не мають суверенних прав на відповідну акваторію.

Для географів ці фактори мають велике значення, оскільки шельфи та риболовні зони держав нерідко перевищують площу їх сухопутної території і можуть значною мірою підвищувати ресурсний потенціал. Відсутність виходу до моря негативно відображається на розвитку держав.

2. Параметри території країни

До основних параметрів території держави належать: розмір, кордони, конфігурація. Розглянемо їх докладніше.

Розмір території країни впливає на різні сторони її суспільного життя. Чим більша площа держави, тим, як правило, різноманітніші та багатші її ресурси. Велика площа також зумовлює значне розмаїття середовища проживання. Держави з великою територією мають значно більше можливостей для розвитку різноманітних виробничих галузей. Чим менша площа території країни, тим більша роль зовнішньоекономічної складової у її господарстві.

Наявність великої території допомагає подолати несприятливе географічне положення. Так, для великих держав, у порівнянні з малими та середніми, досить актуальні проблеми міжрайонних зв'язків та інфраструктури, інакше кажучи, проблеми "подолання простору". На подолання великих просторів і відстаней затрачується багато часу, а також відповідна частина національного доходу. Але разом з тим великі країни мають більше можливостей для маневру в економічній сфері.

Територію як ресурс неможливо нічим замінити. В усіх країнах проходить інтенсифікація використання території. І це обов'язково, адже розмір території постійний, незмінний, а чисельність населення і економічний потенціал зростають. Так, наприклад, в Японії на 1 км" виробляється у 15 разів більше продукції, ніж у США. Інтенсифікація використання території виражається в територіальній концентрації, підвищенні компактності ареалів людської діяльності, в інтенсифікації виробництва продукції на 1 га виробничих територій. Наприклад, в автомобільній промисловості США на 1 га виробничих площ випускають 3,5 тис. легкових автомобілів, у ФРН - 4 тис, а в Японії - 5 тис. у рік.

3. Державні кордони. їх характеристика

Державні кордони - політична та економічна межа, лімітована державним устроєм, національною особливістю, митним контролем, правилами зовнішньої торгівлі та ін.

На відміну від багатьох інших соціальних кордонів, які відзначаються значною рухливістю, державний кордон є стійким та строго фіксованим. Стародавня Греція дала нам перший приклад фіксації кордонів, коли була поставлена прикордонна колона між Пелопоннесом та Ітакою. Але навіть у XIX ст. в Європі державні кордони часто були відсутні. Вивчення стійкості державних кордонів пов'язано з аналізом історичного розвитку держави. На Близькому Сході, в Африці, Латинській Америці існує багато неврегульованих територіальних питань, які часто спонукають до збройних конфліктів.

Зважаючи на походження та тривалість існування державних кордонів, їх можна поділити на дві категорії: антецедентні та субсеквентні. Кордони випереджають остаточне заселення і розвиток тих регіонів, які вони оточують. Прикладом такого типу кордонів є кордон між Канадою і США, який проводився по 49-й паралелі у період 1782-1846 рр. і розділяв дуже рідко заселені території.

Субсеквентні кордони протилежні антецедентним у тому розумінні, що вони проводяться після заселення території. Тут прикладом є кордони між європейськими країнами.

Існують два основних етапи встановлення державного кордону - делімітація та демаркація. Делімітація -