У зв'язку з активним розвитком текстильної промисловості фабричні тканини щораз більше проникали в сферу щоденного побуту українців. Це призвело передусім до витіснення з ужитку домотканих виробів господарського призначення, а згодом і окремих видів тканин для одягу та інтер'єру. Цей процес посилювався ще й на-сильницькою колективізацією українських сіл, різким скороченням вівчарства, посівів льону і конопель, які були сировинною базою домашнього ткацького вироб-ництва. Особливо швидко цей процес відбувався у цент-ральних і східних областях України, значно повіль-ніше — на Поліссі і в Карпатському регіоні. Внаслідок нестачі сировини власного виготовлення ткалі почали застосовувати фабричну бавовняну пряжу (бамбак, памут, заполоч), вовняну (волічку, бавину), а також шовкові та металеві нитки.

У 20—30-х роках у всіх раніше діючих осередках ткацтва були створені артілі з виготовлення тканин. У 60-х роках більшість з них об'єднали, укрупнили, реорганізували у фабрики та художньо-виробничі об'єднання. Значна частина цих підприємств народних художніх промислів діє і в наш час.

Виробляють тканини на значно удосконалених гори-зонтальних верстатах, які мають пристрій для піднімання й опускання ниток основи, рівномірного розташування її по всій ширині та прибивання ниток піткання. Тканини виготовляють переплетенням двох систем ни-ток — основи і утка (піткання) з допомогою різної кількості підніжок.

За сировиною ткані вироби бувають лляні, конопляні, вовняні, бавовняні та змішані — комбіновані (при ви-готовленні тканини іноді поєднували два і більше видів пряжі — лляну і конопляну, лляну, вовняну та бавовняну тощо).

За технікою виготовлення розрізняють полотняні тканини; саржеві — ремізно-човникові (чиноваті); перебірні («заборові»); килимові; ворсові.

Вироби з найпростішим полотняним переплетенням тчуть на двох підніжках, із саржевим (чиноватим) — на трьох, чотирьох і навіть шістьох підніжках. Характерна особ-ливість саржевих тканин — дрібні візерунки у вигляді скісних чи зигзагоподібних ліній, ромбиків. Різні напрямки застилання ниток основи і утка створюють на поверхні тканин тональні світло-тіньові переходи. Саржевою тех-нікою тчуть найрізноманітніші народні тканини, скатертини, покривала (верети, рядна), запаски тощо. При перевірній техніці тло тканин тчуть полотняним або саржевим переплетенням з допомогою різної кількості ремізок. Для утворення основного візерунка додатково піднімають окремі нитки основи вручну або з допомогою простих пристроїв (прутиків, рейок тощо). Типовою оз-накою перебірних тканин є рельєфно виступаючий над тлом узір — на окремих ділянках або по всій ширині виробу. Залежно від способу прокладання ниток узору виділяються дві групи перебірних технік: класичний перебір і його варіанти — «перетик», ткання «під дошку», «на прутах», «забирання»; «під полотно» і «вибором» тощо. Перебірною технікою виготовляють узорні смуги на скатертинах, веретах, рушниках, наволочках, запасках, опинках, фартухах та ін.

Килимова «закладна» техніка («у вічко», «на пряму межову нитку», «на косу нитку») характерна тим, що різнокольорові нитки піткання прокладають по ширині тканого виробу на окремих ділянках, відповідно до взору, переплітаючи їх полотняним переплетенням. Ця техніка поширена на всій території України. Нею ви-готовляють килими, запаски-фартухи (на Поділлі, Поліссі), рушники, сумки (на Буковині, в Закарпатті). Ворсова техніка буває двох видів. Нею виготовляють тканини з розрізним і петельчатим ворсом. Як тло застосо-вують тонку пряжу, а ворс у вигляді вільно звисаючих коротких кінців ниток або петель («кучерів», «ключок») створюють з товстіших і м'якших ниток, які прокладають суцільно або лише у місцях візерунків. Цією технікою тчуть окремі види покривал («оббиванці») на Буковині, рядна на Поліссі (Чернігівщина), верхній плечовий одяг («гуні») на Бойківщині та Лемківщині, а також коци на Полтавщині, Харківщині тощо.

Вироби народного ткацтва класифікуються за видами сировини, техніками виготовлення, функціональним призна-ченням і осередками виготовлення.

За функціональним призначенням тканини поділяються на три групи: для одягу, впорядкування житла і господарських потреб. До одягових тканин належать полотна для натільного вбрання (сорочок і головних уборів — переміток, хусток тощо); сукна для поясного чоловічого (штанів волосінок), верхнього чоловічого та жіночого одягу (сердаків, мант, кабатів), тканини для сумок (бесаг, тайстр, дзьобеньок) тощо. Ткали й суцільні вироби для поясного жіночого вбрання (плахт, запасок, опинок, горбаток, фартухів) та доповнення 4 до чоловічого і жіночого костюмів -— пояси (крайки, попружки) та ін.

Тканини для інтер'єру відповідно до функціонального призначення бувають: для застелення столів — скатертини (обруси); накривання постелі — покривала (верети, рядна, покрівці, коци, ліжники); для утеплення і прикрашання стін — окремі види рушників, верет, килимів; для застелен-ня підлоги — хідники, килимові доріжки тощо. Поряд з традиційними тканинами у сучасний побут входять і нові види тканих виробів: декоративні серветки, доріжки, накидки, портьєри та ін.

Різновидом тканин господарського призначення є мішковина. За осередками виготовлення виробництво тканин на Україні зосереджено в таких відомих центрах художніх промислів, як Кролевець, Суми, Дігтярі, Решетилівка, Богуслав, Обуховичі, Львів, Косів, Коломия та ін. Незважа-ючи на спорідненість, ткані вироби кожного локального осередку мають свої характерні особливості. Сьогодні значно скоротилося виробництво тканин у домаш-ніх умовах. До певної міри їх продовжують виготовляти згаданим способом у Карпатах, на Поліссі та в деяких осередках західних, центральних і східних областей України. Найбільш обдаровані майстри-ткачі гідно продовжують і розвивають усталені принципи художнього вирішення тканин для оздоблення сучасного житла та одягу. Найбільша кількість продукції виробляється на підприємст-вах художніх промислів — фабриках художніх виробів та виробничо-художніх об'єднаннях. Тут працює чимало тала-новитих ткачів. Зразки для масового та малосерійного виготовлення тканин розробляють творчі працівни-ки — майстри та художники підприємств. До ткацьких підприємств належать фабрики художніх виробів у Кролевці, Богуславі, Дігтярях, Переяславі-Хмельницькому та ін. Однією з