Червоний – один із основних кольорів у різнобарв’ї тканин України. Звичайно червоний барвник здобували із перерослих ягід жостеру, материнки та листя дикої яблуні. Цю суміш товкли в ступі, додавали трохи води та під гнітом вичавлювали червону фарбу. Подекуди відносно яскравий червоний колір одержували з соку лохини, змішаного з молоком. Нарешті, для цього широко використовували червеця – яєчка хробаків, які збирали на корінцях лісової суниці. Червець сушили в печі, терли на порох і розводили водою. Пряжу, фарбовану таким барвником, важко сплутати з іншою.

Усі барвники для стійкості закріплювали природними кислотами – оцтом або овочевими розсолами (з капусти, буряків, огірків), сироваткою, а також сіллю.

Основна сировина для килимових виробів: вовна, льон, коноплі бавовна і штучні волокна: лавсан, штапель, нейлон. Їх виготовляють на вертикальному або горизонтальному верстатах.

Є різні техніки ручного ткання килимових виробів, що впливає передусім на зовнішній вигляд поверхні. Залежно від техніки виконання виділяються килимові вироби з гладкою поверхнею і двобічним орнаментом, тобто безворсові, з рельєфно виступаючими над основою нитками – ворсові, комбіновані і гобеленні.

Безворсові килими ручного виготовлення тчуть так званим килимовим закладним і гребінчастим тканням. Килимове закладне ткання поширене в усіх районах України і має локальні назви: “збирання”, “обивання”, “рахункове” і т.д. Воно здійснюється переплетенням двох систем ниток: основи переважно лляних або бавовняних ниток, пофарбованих у різні кольори або природного кольору. При цьому нитки основи переплітають кольорові нитки піткання не за всією шириною виробу, а відповідні частини задуманого візерунку і поля. Нитки піткання щільно або рідко (у “віконце”) перешивають на спільній литевій нитці основи, що з’єднує дві кольорові площини – візерунок і поле. Таке килимове ткання називають “за межевою ниткою”.

Воно буває суцільним, щільним і розрідженим ажурним, у ньому сполучення фону з орнаментом має прямолінійні контури – “на пряму нитку”. “На спільну нитку” – характеризується тим, що на вертикальній нитці основи чергуютьая петлі двох колорів. Для того, щоб килим був із скісно спрямованими зубчатими мотивами, кольорову нитку піткання перевиваютиь не строго за вертикаллю, а діагонально, на відстані двох-трьох ниток основи. Таке закладне ткання називають “на косу нитку”.

Часто нитки піткання не щільно перевиваються з нитками основи, а після того, як човником зроблено два-три ряди (ходи) поля. Тоді на литі сполучення різного кольору площин утворюються наскрізні щілини – це вічка (ткання “у вічка”).

У виготовленні двобічних безворсових килимів особливого поширення набула техніка гребінчатого ткання (“круглення” або “вільної нитки”). Спочатку тчуть орнаментальні мотиви, а потім поле. Нитки піткання збивають для щільності молочком “гребінкою”. Цією технікою вільно заокруглюють задумані рослинні мотиви, а на тлі довільно округляють хвилясті лінії.

“Зачіпками” – техніка, при якій між нитками основи зачіпляються петлями уточні нитки двох кольорів, котрі йдуть у протилежні сторони.

“Пласна” – для цієї техніки характерне те, що на межі двох кольорів створюються зустрічні петлі на відстані одного-двох сантиметрів. Внаслідок чого створюються прорізі – “паласи”.

Крім безворсових одношарових двобічних килимів на Україні здавна виготовляли ворсові килимові вироби це багатошарова тканина з основою полотняного переплетіння ниток і ворсових, що виступають над нею. Використовуються три системи ниток: основи, піткання і ворсової нитки. Переплетінням ниток основи і піткання утворюють каркасне полотно. Ворсові кольорові нитки різної довжини спеціальними вузлами щільно прив’язують до ниток основи, прибивають нитки піткання, окреслюючи відповідний малюнок або об’ємно-рельєфний акценти. Є різні варіанти в’язання вузлів: густих, туго збитих, розріджених, зрізання ворсу над основою, його розпушення тощо.

Ворсові килимові вироби є трьохмірною тканиною, оскільки в них крім довжини і ширини, є і висота. Висота ворсу може коливатися від одного до шести сантиметрів. Якщо малюнок вимагає точності, то висота ворсу повинна бути невеликою.

До ворсових виробів належить унікальний вид художніх тканин – ліжники (локальні назви: джерги, коци, наліжники, присідки тощо). Це грубі вовняні вироби з рельєфною поверхнею, двостороннім ворстом довжиною 5-7 см. Техніка їхнього виготовлення: просте полотняне переплетіння. Для основи підготовляли міцні, дещо тонші вовняні нитки, ніж для поробку. Нитки для поробку – легко, нерівномірно скручені пучки вовни діаметром до 1 см. Це сприяє розпушенню поробкової нитки, утворенню двостороннього ворсу на поверхні тканини. Карпатські ліжники спеціально звалюють у валимі. Під дією води ліжники, подібно до сукна, щільно збиваються, а на поверхні утворюється ворс.

Окрему, оригінальну групу утворюють так звані петельчасті тканини. Човником роблять два ходи ниток піткання і прибивають їх. За третім ходом вводять грубіші кольорові нитки візерункового піткання, їх пропускають вільно, не прибиваючи до основи. За задуманим візерунком в певних місця х витягнуті петлі до 2-8 мм над рівнем основи. Таким чином чергування рядків грунтовного і візерункового піткання утворює рельєфний петельний орнамент.

На Україні популярні килимові вироби, виткані комбінованою технікою: полотняним переплетінням, закладним ворсовим тканням, ??? тощо. Наприклад, у відомому килимі ХVІІІ ст з гербом П.Полуботка візерунок витканий ворсом, а поле – двобічним килимовим перебоором. Часто в поперечно смугастих килимах окремі орнаментальні смуги виткані технікою закладного ткання “у вічка”. Техніки виконання килимових виробів – важливий критерій їхньої класифікації.

Виготовлення шпалер і гобеленів – складний вид ткацького мистецтва. З точки зору текстильного ткання, гобелен представляє собою полотно , в якому піткання повністю закриває основу, тобто представляє собою пітканий репс. В функціональному відношенні, гобелен являє собою стінну шпалеру з фігурними та орнаментальними композиціями, яка правила не тільки тепловою та