Реферат з украінознавства

Українські народні обряди пов’язані з рослинами

Світ рослин життєво необхідний людині. Протягом тисячоліть багато рослин використовуються в найрізноманітніших сферах господарської діяльності, є незамінними продуктами харчування, цілющими оздоровчими засобами.

Поряд з утилітарною функцією рослини займали значне місце в широкому комп-лексі традиційних вірувань, звичаїв і забобонів. Обряди і повір'я, пов'язані з деревами, травами, зіллям і квітами, доносять відгомін язичницьких уявлень наших предків про навколишню природу і базуються як на реальних, так і на уявних властивостях рослин. З утвердженням християнства ці властивості нерідко закріплювалися ритуалом освя-чення в церкві.

Обрядові дії, пов'язані з рослинністю, відігравали важливу роль в календарних святах. Ці обряди мали забезпечити людині здоров'я, зміцнити добробут сім'ї, поси-лити плодючість землі й худоби, вберегти господарство від нечистої сили. Особливе місце займали рослини-символи у сімейних обрядах. Жодне весілля на Україні не обходилося без барвінку і калини, якими прикрашали коровай та вінок молодої.

Рослинні мотиви та образи широко представлені і в українському фольклорі. Май-же в усіх жанрах усної словесності рослинна символіка є одним із важливих виражаль-них засобів.

БАРВІНОК — вічнозелена трав'яни-ста рослина, листя якої зберігає зелений колір навіть під снігом. Живучість і вит-ривалість Барвінку, краса його цвіту оспівані в багатьох народних піснях. В ук-раїнському фольклорі це символ моло-дості, кохання та шлюбу.

Вінком, сплетеним із Барвінку, прикрашали голову молодої на весіллі. На Бойківщині збирання Барвінку для весільного вінка супро-воджувалося ритуальними піснями і спеціальними обрядами, які мали забез-печити молодим щасливе подружнє життя. Разом з ягодами калини, колосками жита, васильками Барвінку прикрашали весіль-не дерево — гільце, використовували в ін-ших весільних ритуалах.

ВАСИЛЬКИ в засушеному вигляді мають сильний стійкий запах, завдяки чому ця рослина дістала широке ритуаль-не застосування. Квіти Васильки клали за ікони в день Чесного Хреста (14 вересня за ст. ст.), ними прикрашали хрести у церквах.

Цілющі властивості Василька відомі здавна. На Волині їх використовували як лікувальний засіб при високій температурі, від запою й перепою; з них робили купель для дітей при багатьох хворобах, зокрема жовтяниці; освяченими на Спаса (6 серп-ня за ст.ст.) Васильки обкурювали хворих. Вінки з освячених Васильки одягали на голову помер-лим дівчатам, ці ж квіти клали в труну.

В народній поезії Васильки є символом свя-тості, чистоти, приязності. Вони згаду-ються і в купальських піснях:

Та вроди, Боже, троє зіллячок:

Перше зіллячко барвіночок,

Друге зіллячко любисточок,

Третє зіллячко васильочок.

Барвіночок — для дівочок,

Любисточок — для любощів,

Васильочок — для запаху.

ВЕРБА, опоетизована народом разом із калиною і тополею, не випадково заслу-жила на таку шану. Виростаючи біля річок, ставків, природних джерел, вона є ніби позначкою води на землі. Криницю завжди намагалися копати під Вербою: Де сріб-ліє вербиця, там здорова водиця. І на-справді, Верба була чудовим природним фі-льтром усіляких домішок, що містилися у водах.

Вербову лозу традиційно використо-вували для зведення турлучних будівель, огорож, для виготовлення меблів, коши-ків та інших ужиткових речей; з вербової деревини здавна робили музичні інстру-менти.

Верба відігравала й важливу ритуально-обрядову роль. За народними уявлення-ми, гілочки Верби, посвячені в церкві в остан-ню неділю перед Великоднем — вербну неділю, набували магічних властивостей. Освячену Вербу приносили в дім і вдаряли нею членів сім'ї, найчастіше дітей, при-мовляючи: Будь великий, як верба, а здо-ровий, як вода, а багатий, як земля. Вига-няючи вперше худобу на літне пасовище, її обов'язково вдаряли Вербою, щоб уберегти від хвороби та інших напастей.

Освячена Верба зберігалася в хаті й широ-ко застосовувалася як лікувальний засіб чи як оберег. На Херсонщині її клали у воду, в якій купали хвору дитину, на Хар-ківщині запалювали гілочку Верби і обкурю-вали нею хворих на лихоманку.

Побутувало повір'я, що в хату, де є Верба, не вдарить блискавка. Вважалося також, що Верба перепиняє дорогу в дім нечистій силі, особливо відьмам.

В українському фольклорі Верба — це по-етичний символ дівчини або заміжньої жінки. Розлоге, похилене вербове гілля найчастіше асоціюється зі смутком і жа-лем:

Висока верба, висока верба

Широкий лист пускає.

Велика любов, тяжка розлука

Серденько зриває.

ГОРОХ в українському фольклорі є символом сліз: Сльози, як горох, котять-ся; з ним пов'язували нещастя, біду. Тому в деяких районах хлопці й підлітки, що ходили на Новий рік по хатах, не домі-шували Горох до хлібних зерен, якими посі-вали. Молоді жінки уникали їсти його на-тще, аби не було гірким подружнє життя. Але, незважаючи на це, з Гороху готували як повсякденні, так і ритуальні страви й на-віть використовували як оберег.

ДУБ здавна користується в народі гли-бокою шаною. Ще стародавні слов'яни влаштовували біля лісових велетнів обря-дові дійства, приносили жертви богам. У XIX ст. на Зелені свята влаштовували так званий гральний дуб (на Київщині — су-хий дуб). У центрі села, а іноді за околицею ставили довгу жердину з прикріпленим зверху колесом, прикрашали її травами, квітами, стрічками, обкопували невели-ким рівчаком. Довкола такого «Дуба» відбу-валися ігри, що супроводжувалися спеціальними піснями. Цей обряд символі-зував розквіт природи, початок літа.

Оспіваний в народних думах та піснях дуб є символом молодого козака:

Чом дуб не зелений? —

Лист хмара прибила;

Козак невеселий —

Лихая година.

Дуб і береза порівнюються з козаком та його матір'ю:

Ой, дуб до берези

Гіллям похилився,

Козак своїй матусеньці

До ніг уклонився.

У весільних приповідках і побажаннях Дуб виступає символом подружнього жит-тя (Дарую два дубочки, щоб жили в парі, як голубочки), міцного здоров'я й довго-ліття молодих (Дарую дуби, що в діброві, будьте дужі та здорові). Коли народжу-вався син, батьки за